Бога нема! Але зібратись сім'єю, наїстись, згідно традиції, дванадцятьма пісними стравами під пару пляшечок білого (так-так, одне з них - Chablis Premier Cru, William Fever, Les Lis) під знову-ж таки традиційні тости "Слава Богу!" і "Христос народився, славімо його!" і пів-вечора рубатись у веселу релігійну дискусію - це прикольно.
А потім, коли всі роз'їхались, а дружина давно спить, дістати індюшачі котлети, відкоркувати пляшку італійського "Мерло" і завершити вечір на мажорній ноті - зовсім чудово.
А ще ось що: релігія - це слабина, яку дає людина перед обличчям смерті, намагаючись за ритуалами сховати свій страх перед вмиранням. Так, мені теж хочеться вірити, що у мене є душа, і що вона не може бути знищена, і що кожна окрема душа - частинка чогось єдиного цілого, і що карма і переродження - це реальність. Але давайте будемо реалістами. Коли моє тіло вийде з ладу і загинуть клітини мозку, то по мені залишиться тільки те, що я встиг зробити: діти, зафіксовані мною знання та думки, можливо якісь матеріальні пам'ятки. Все.
Кожен, хто міняє реальну, нехай і не надприємну, картину світу на психотерапевтичну картинку з антропоморфним персонажем, який може надавати по шапці "за гріхи" (при тому, що він вже 2010 років як всіх без виключення врятував!) - слабак.