FEEDs

« Expand/Collapse

Трансліт

November 19, 2008
Нова суперобкладинка
» ‎ Трансліт

Наша авторка lebeda продовжує серію суперобкладинок. Ескімоські казки і зима за вікном (принаймні в киян) - суто випадковість, нічого такого не подумайте!

Із першим снігом вас!

Delete
November 17, 2008
Огляд книжкових інтернет-магазинів (частина 1)
» ‎ Трансліт

Гарний інтернет-магазин так просто не знайдеш. В кращому разі його порадять друзі, в гіршому - доведеться самому перебирати всі варіанти, що видасть Google, набиваючи ґулі й спалюючи нервові клітини.

Сюрпризів безліч. Чудовий асортимент може виявитись давно застарілим - просто його весь час забувають оновити на сайті. Або про ваше замовлення забудуть. Або будуть оформлювати місяць. Або кур’єр заблукає в трьох соснах. Або без попередження приїде і привезе вам книжку, про яку ви давно забули і вже кілька тижнів як купили.

Традиційно - для тих, хто не має бажання вчитись на власному гіркому досвіді - наш огляд, точніше його перша частину. Продовження будемо публікувати так само - по два магазини - так і читати менше, і писати швидше.

Попереднє застереження - більшість магазинів, окрім книжок, торгують музикою, фільмами, іграми, подарунками і ще чим завгодно. Весь цей крам до уваги не берем, якщо тільки він якимось робом не стосується книжкової тематики.
Bambook.com: «супермаркет»

Здається, Bambook - найстаріший з українських книжкових інтернет-магазинів. Свого часу навіть був мало не книжковим порталом: на сайті можна було почитати літературні новини, інтерв’ю з авторами, портрети письменників. Взяла цікавість, як виглядає такий мастодонт в епоху web 2.0.

Асортимент: 3
Розчарував. Акцент зроблений на стандартний набір, який в книжкових супермаркетах зазвичай займає від двох третин площі - подарункові видання, хобі, професійна і навчальна літратура, менеджмент, краса і здоров’я, альбоми та інші позиції, популярні й на Петрівці.

Абсолютна і переважна більшість видань російськомовні, україномовних в десятки разів менше, в “книжках іноземними мовами” англомовних - сім, франкомовна - одна. В “букіністичній книзі” аж 8 позицій, в “філософії”, поруч із цілком зрозумілими Геґелем, Ніцше й Леві-Строссом - “Психоэнергетическая тренировка”.

Сучасна українська література представлена вкрай слабко: Андрухович - лише “Тайна” (російською) і аудіокниги, Жадан - тільки “Anarchy in the ukr” (теж російськомовне), Дереш - “Трохи пітьми” і аудіокниги, шукати Матіос, Винничука, Карпу - дарма час гаяти, про молодших вже не кажу.

Що цікаво, з російською не краще - “5П” Пєлєвіна досі немає, Сорокіна немає взагалі, у Лімонова більшість позицій мертві, останнього Рубінштейна немає, Родіонова немає.

З російськомовною перекладною трохи ліпше, але впадає в око хаотичність - так, Уельбек майже весь, а Паланіка - дві книжки. В Еко немає “Маятника Фуко”, зате є маловідома “Історія потворності”. Джона Кінґа - автора “Фабрики футболу” немає в принципі, зате багато “довколафутбольного” Брімсона. Банани Йосімото дві книжки, а Переса-Ріверте - жодної.

Гуманітаристика - в докембрійському періоді, якусь цікаву книжку можна знайти лише випадково.

З цікавинок - Bambook активно просуває електронні читалки, якими сам же й торгує. Крім того, діє оригінальна послуга замовлення книжок з асортименту Amazon - щоправда, доведеться переплатити в 1,3 рази (плюс доставка), зате книжку може привезти кур’єр, і розрахуватись з ним можна готівкою. Щоправда, як працює ця послуга, ми не перевіряли.

Сайт: 3
Від старого сайту не лишилось нічого, крім кольорової гами, навіть бамбук - і той прибрали. Замість літературних новин тепер чомусь транслюють економічні повідомлення Reuters - взагалі незрозуміло, що вони роблять на сайті інтернет-магазину? Інтерв’ю та літературні портрети зникли без сліду.

Рубрикація літератури незручна, тому “Пошук” - не допоміжний, а основний інструмент навігації по каталогу. Особливо зворушливо рубрики “Бойовик”, “Гумор та сатира”, “Класика”, “Трилери, жахи” виглядають на фоні того, що є окрема рубрика “Романи, повісті, мелодрами”. Про розподіл перекладна сучасна, перекладна класична, сучасна вітчизняна мови не йде.

Для того, щоб придбати книжку, треба зареєструватись на сайті.

Умови: 5
Оплата - готівкою кур’єру, платіжними картками, оплата рахунку в банку або через WebMoney Transfer. Нас в першу чергу цікавить той факт, що готівкою платити можна. Доставка коштує по Києву – 15 грн. (незалежно від ваги), по Україні – 12 грн. за перші 0.5 кг. та 9 грн. за кожні наступні повні чи неповні 0.5 кг.

Оперативність: 2
Біля книжки, яку я замовляв, було чесно зазначено: комплектація - до 10 робочих днів. Після оформлення замовлення на пошту прийшло підтвердження, що таки справді - треба почекати до 10 днів. Що ж, почекаємо. Коли 10 робочих днів минуло, на пошту прийшло нове повідомлення, в якому не менш чесно було зазначено: “К сожалению, Мы не смогли вовремя отправить Вам позиции из заказа…”

Минуло ще вісім днів - календарних, бо хто його знає, які вони дні там собі за робочі рахують, і мені зателефонував менеджер з радісною звісткою, що наше замовлення готове. З позитивів - кур’єр дійсно приїхав наступного дня, у домовлений час, зранку попередив про свій візит і навіть сам подолав кодовий замок на вхідних дверях.

Книжки Bambook доставляє просто в поліетиленовому фірмовому пакеті.

Предмет: «інді»

Асортимент: 4
“Інді” (незалежна книгарня) - найкращий опис формату, в якому працює “Предмет”. Абсолютна протилежність Bambook’y, ніяких настільних книг менеджерів, городництва, фен-шуїв та інших тайський масажів.

Втім, тут спливає одна особливість інді-формату. З одного боку, часто вони пропонують книжки, які ви більше ніде не купите. А з іншого - якраз книжок, які є майже всюди - не обов’язково масліт, просто весь мейнстрім в широкому розумінні - в інді-книгарні не знайдеш.

Так, скажімо, з сучукрлітом на “Предметі” сутужно. Дуже дивує вибір текстів. Є чимало Андруховича, навіть Бондар є, але немає Жадана. Є Подерев’янський, немає Дереша і Винничука. Є Гапа Н. Карпа, нема Ірени Карпи, зате є Фрідлянд. Є Цибулько і, що особливо цікаво, чомусь Гришковець(!), але немає Забужко. Словом, дивний набір.

Сучасна російська література представлена набагато повніше. Пєлєвін - з новим романом включно, Сорокін - аналогічно. Ґоралік, Родіонов, Лімонов. Є навіть концептуалісти Рубінштейн (правда, без останньої книжки) та Пріґов. Хоча, зрозуміло, можна було б і побільше, тих же лауреатів “Русского Букера”, та й поезії побільше не завадило б. Також на диво мало книжок від Live Book, і це за наявності спеціальної рубрики для кідалтів. Зате є продукція від “ИЗДАЛ” Лєбєдєва.

З перекладною іноземною ситуація краща, навіть якщо заплющити очі на дещо суперечливий розподіл на класичну та сучасну. Найпривабливіше виглядає якраз “нова класика” - солідна добірка Філіпа Діка, Ґарі, Том Вулф, Жене. Що тішить, україномовна перекладна теж є, хоча із застереженнями. Її не те щоб мало (переважно серія БСВ від “Фоліо” і серія нобелівських лауреатів), просто вона дивно дібрана, скажімо, російський переклад Вітковського - “Любиево” - є, а українського - “Хтивня” - нема.

Із популярною гуманітаристикою особливо не склалось. З одного боку, є Жижек, Альтюссер, Еко (що цікаво - багато теоретичних текстів італійця і жодного художнього), є навіть Субкоманданте Маркос від УльтраКультури. З іншого - у “Філософії” аж 6 позицій.

Основна фішка магазину - “Самвидав”, “Бук-арт” і книжки з фотографії та дизайну. Рубрики цікаві передусім не кількістю назв у кожній, а самою своєю наявністю.

Асортимент незалежного книготоргівця зазвичай залежить від його особистого смаку. Підсумовуючи каталог “Предмета”, можна висловити певні претензії, радше не до смаку власників, а до повноти і логічної завершеності асортименту.

Сайт: 5

Рубрикація зручна, прев’юшки обкладинок достатньо великі, ім’я автора - гіперлінк на всі його книжки в магазині. Більше того, тут навіть теги є, хай навіть подекуди виникають питання щодо правильності їхнього вживання.

Умови: 4
Вартість доставки – 7 грн. Для замовлень вартістю 200 грн. і більше – доставка безкоштовно. Оплата - тільки готівкою кур’єру. Все б чудово, от тільки є один великий недолік - доставляють замовлення виключно по Києву. Якби не ця прикрість, а ще неможливість заплатити карткою та безготівково, то можна було б сміливо ставити 5 балів. Втім, мешканці столиці це можуть зробити і так.

Оперативність: 5+
О другій годині зареєструвався на сайті і оформив замовлення (прийшло підтрердження на пошту), о пів на третю прийшов лист - уже не від робота, а від людини: “дякуємо, що скористалися послугами нашого інтернет-магазину. ми зможемо доставити замовлення завтра після 16.00. вас це влаштує?” Наступного ранку подзвонив кур’єр, а увечері я вже мав своє замовлення.

Привозять книжки в симпатичному паперовому пакеті, заклеєному фірмовою наліпкою.

Delete
November 12, 2008
Wordle - гра зі словами
» ‎ Трансліт

Співробітник IBM Research Джонатан Файнберг (Jonathan Feinberg) придумав джуе цікаву іграшку для текстофілів. Сервіс Wordle дає змогу представити у вигляді “хмаринки слів” будь-який уривок тексту, rss-потік із блогу чи акаунт користувача на del.icio.us. Можна варіювати форму, шрифти, кольори і ще багато чого. От як виглядає наш rss.

Пограйтесь і собі!

Delete
November 06, 2008
«МЕДВІН: Книжковий світ»
» ‎ Трансліт

Ми завтикали вчасно нагадати про книжковий ярмарок «Медвін-2008», який розпочався сьогодні. Однак ще є можливість заглянути туди до 9 листопада.

Програму можна глянуть тут.

Delete
З життя книжкових полиць
» ‎ Трансліт

Чуваки з сайту Freshome вирішили відібрати 30 найкращих варіантів дизайну книжкових полиць. І відібрали.

Ось, наприклад, мінімалістичний варіант:

Якщо вам набридло перечіпатися через свої книжки, можете розмістити їх під стелею:

Полиці зі скейтбордів (лижі, мабуть, теж підійшли б):

Мило, але дещо ненадійно:

А це особливий випадок, тут полиці не мають значення, але зверніть увагу на самі книжки - власник розташував їх чітко за кольором, добившись “ефекту веселки”:

А тут дивіться усе інше

Delete
November 05, 2008
Книгарня в оранжереї
» ‎ Трансліт

The Wapping Project - центр сучасного мистецтва та водночас ресторан, що міститься в будівлі колишньої гідроелектростанції. Нас він цікавить передусім тому, що в нього є сад, де росте бамбук і всяка городина. А в саду знаходиться дуже незвична книгарня. Річ у тім, що вона розташована в оранжереї. В асортименті - книжки про сучасне мистецтво та дизайн, архітектуру і фотоальбоми, дбайливо розставлені між горщиками з капустою та вересом.

Джерело: Dazed Digital

Delete
November 04, 2008
Що читає майбутній президент США?
» ‎ Трансліт

Газета The New York Times опублікувала метеріал, дуже близький до наших попередніх дописів про літературні симпатії українських та західних celebrities. От тільки цього разу в поле зору потрапили читацькі вподобання кандидатів у президенти США. Має бути пізнавально для всіх, хто цікавиться темою, тим більше час ви маєте - поки американці за своєю традицією рахуватимуть, перевірятимуть і перераховуватимуть голоси.

Можна багато чого сказати про президента — чи кандидата в президенти — за тим, що він читає (або стверджує, що читає). Нинішні кандидати в президенти США дають дуже показові відповіді на питання про важливі для них книжки.

Так, Джон Маккейн багато говорить про свою симпатію до Роберта Джордана - героя “По кому подзвін” Гемінґвея, і навіть частково себе ідентифікує з цим персонажем, як стверджує автор статті. Надто ж коли йдеться про останню сцену роману - в якій Джоржан, професор коледжу, який приїхав до Іспанії боротись із фашистами, поранений, але все ще живий, цілиться у ворога.

Маккейн бачить себе таким-от бійцем, що ніколи не зневірюється і не здається, байдуже наскільки безнадійна ситуація. “Роберт Джордан, як на мене, є взірцем, яким має бути чоловік”, - говорить сенатор. Життєве кредо Джордана Маккейн навіть взяв як заголовок до своєї книжки: “Цей світ — гарне місце, він вартий того, щоб за нього боротись, і мені дуже не хочеться його залишати”.

На додачу до Гемінґвея він любить Сомерсета Моема, “Великого Гетсбі”, “На західному фронті без змін”, романи Купера про Шкіряну Панчоху, особливо “Останнього з могікан”. Також йому до вподоби Фолкнер - “у невеликих дозах”. Про нехудожню літературу Маккейн говорить набагато менше, але стверджує, що двічі прочитав “Занепад і падіння Римської імперії” Едуарда Гіббона.

Обама запропонував стандартний американський набір: “Федераліст”, Джефферсон, Лінкольн, Твен, “Душі чорного народу” Дю Буа, “Лист з Бірмінгемської в’язниці” Мартіна Лютера Кінґа, Джеймс Болдвін та “Пісня соломона” Тоні Моррісон. З-поміж іноземних авторів він відзначив Ґрема Ґріна, Доріс Лессінг, Солженіцина та автобіографію Ганді.

Також — що передбачувано — Обама виявився більш прихильним до авторів і текстів, що близькі робітничому класу — Стейнбек, Роберт Каро, що, втім, не завадило йому згадати й Адама Сміта.

Обидва кандидати також в захваті від роману Роберта Пенна Уоррена “Весь королівський почт” - про корумпованого політика, за основу якого взято історію колишнього губернатора Луїзіани.

За словами автора статті, Маккейн та Обама дуже різні, але є в них одна спільна риса: трагічність світовідчуття. Судячи з їхніх улюблених книжок, обидва кандидати, з одного боку, сповнені надіями, а з іншого - усвідомлюють, що в реальному житті далеко не всі бажання можна здійснити.

Як Роберт Джордан, вони хочуть зробити світ кращим і готові стати до боротьби, але водночас знають, що далеко не все піддається змінам, а прогрес — тимчасовий.

Для тих же, хто на власні очі хоче оцінити літературний смак майбутнього президента і майбутнього невдахи, Amazon має спеціальну пропозицію - добірка книжок, що їх рекомендують Маккейн та Обама.

Delete
October 31, 2008
Друкувати як Гутенберг: що подивитись на вихідних
» ‎ Трансліт

Про чудові документальні фільми BBC зайвий раз нагадувати не треба. Тому нагадаємо лише про один - «The Machine That Made Us».

Це вражаюча спроба відтворити друкарський верстат Гутенберга - і сам процес друку на ньому. Зафільмовані всі процеси - власне побудова верстату (точніше його реконструкція за допоміжними джерелами, оскільки креслень оригінального верстату не збереглося), різьблення шрифту, набір, виготовлення паперу. Більше про це можна прочитати на сайті ВВС. На жаль, британці переконані, що поза межами Туманного Альбіону це відео не можна дивитись безкоштовно. Однак є люди, які з ними не згодні. Тільки будьте обережні, там 100 Мб трафіку. У кращій якості фільм можна пошукати на торентах. Гарних вихідних!

Delete
Книжка як архітектурна форма
» ‎ Трансліт

Міста Кардіф та Канзас-сіті мають по одній вулиці, перетвореній на… книжкову полицю. У першому випадку гігантські книжки покликані приховати автомобільну стоянку місцевої бібліотеки, а в другому - недобудований бібліотечний корпус. Причому американська “полиця” наповнена класикою, а валлійська - популярною сучасною літературою. Логічно - з огляду на те, що перша постійна, а друга - тимчасова (поки не зведуть основну будівлю).

Можна пофантазувати на тему гігантських книжок-пожирачів читачів і таке інше.

Кардіф

Канзас

Джерело

Delete
October 29, 2008
Книжка-ріка
» ‎ Трансліт

Поема Вільяма Стенлі Мервіна (W.S. Merwin) «Справжній світ Мануеля Кордови» (The Real World of Manuel Cordova) написана на основі справжньої історії іспанського мандрівника ІХХ сторіччя, який потрапив у полон до тубільців і жив з ними тривалий час, переміщаючись вздовж Амазонки. Книжка вийшла у видавництві Ninja Press 1995 року, усього було надруковано 160 примірників. Текст не ділиться на строфи, що спонукає читати його без пауз - подібно до течії великої ріки. В розгорнутому вигляді текст сягає понад три з половиною метри - справжня ріка слів.

Чохол для книжки виготовлений за зразком аналогічних чохлів для ранніх географічних карт, з грубого полотна.

Із внутрішнього боку чохла надруковано карту Афанасія Кірхера 1665 року.

Delete
October 27, 2008
Літературна кухня: ірландське раґу від Джерома К. Джерома
» ‎ Трансліт
До багатьох книжок треба братись із певним настроєм. Деякі не можна читати із поганим настроєм, інші навпаки не варто розгортати, якщо в голові крутяться самі дурниці. Якісь книжки не варто читати в поважній тиші читального залу, аби не заважати сусідам своїм реготом. А є такі книжки, які не варто читати із порожнім шлунком. От, скажімо, взяти серію детективних романів про тяжкі поліційні будні комісара Меґре - і що ми бачимо? Кулінарним пригодам мужній комісар віддає чи не більше часу, ніж розслідуванню чергової справи, а бідний читач не так мучиться питанням, хто ж таки вбивця, як не може дочекатись, коли вже той обід.

Рідко який роман обійдеться без згадки про хліб насущний, яким перебиваються герої, що в часи Ґарґантюа, що в часи «Фабрики футболу». А частина авторів із таким завзяттям беруться до справи, що просто нема сил читати весь цей рататуй і не мати змоги скуштувати бодай шматочок.

Із кожною прочитаною книжкою цей літературний голод (втім, спрага теж) тільки зростає, тож ми вирішили, що нема чого давати цікавості їсти себе, краще навпаки - їсти будемо ми.

Наша нова рубрика - проста, як пироги з сиром: вибираємо літературний текст, персонажі якого не тільки смакують, але й куховарять, готуємо страву максимально близько до «рецепту» , а тоді куштуємо, що ж вийшло.

Отже, сьогодні ми готуємо іргандське раґу, рецептом якого з нами люб’язно поділились троє цих-от поважних джентльменів.

Крок перший: інгрідієнти

Коли ми влаштувались, було ще рано, і Джордж сказав, що як у нас стільки вільного часу, можна зготувати розкішну вечерю. Він пообіцяв показати нам, якої смакоти можна на куховарити на річці, й запропонував, щоб ми зварили з нашої городини, решток печені та всяких інших залишків ірландське раґу.

Тут постає одразу дві проблеми. По-перше, вибратись на річку нам не вдалося - визнаємо свою провину. По-друге, складно до пуття зрозуміти, що саме може трапитися в залишках у наших непередбачуваних вікторіанців. Після сеансу ретельного close reading ми зупинились от на чому:
- яловичина (більш-менш близько до тексту)
- картопля (близько до тексту)
- горох (близько до тексту)
- яйця (близько до тексту)
- капуста (близько до тексту)
- цибуля (додали від себе)
- морква (додали від себе)
- томатна паста (навряд вона в них була, але нам дуже хотілось)
- зелень, спеції тощо (складно зрозуміти, не готували ж вони без спецій)
Крок другий: картопля й овочі

Джордж назбирав хмизу й розпалив багаття, а ми з Гарісом заходились чистити картоплю. Я зроду не думав, що це таке морочливе діло. Можу запевнити, що мені ще ніколи не доводилось робити чогось складнішого. Ми почали бадьоро, майже пустотливо, але, поки обчистили першу картоплину, вся наша жвавість минулася. Що довше ми чистили, то більше лишалось на картоплині лушпайки. А коли ми зчистили її всю й по виколупували всі вічка, тоді не лишилось самої картоплини. Бо те, що лишилось, навряд чи заслуговувало такої назви: воно було завбільшки з квасолину.

Тут, признатись, ми дали маху: всю картоплю почистили настільки блискавично, що всі дискусії про те, чи кидати в раґу ще йтрохи нечищеної, втралили сенс.

Джордж сказав, що класти лише чотири картоплини в ірландське раґу – це безглуздя, тому ми намили ще трохи картоплі – з півдесятка – й укинули її в каструлю нечищеною. Ми поклали туди також головку капусти й всипали кілька фунтів гороху.

Тут ми не особливо погрішили проти оригіналу, єдине що - горошок в нас був консервований, а капусту ми попередньо порізали і трохи проварили. Лишається сподіватись, що це не дуже зашкодило страві.

На цей момент наше раґу мало такий вигляд.

Крок третій: м’ясо

Тоді ми перетрусили обидва кошики, повибирали всі рештки, залишки й недоїдки і теж укинули в раґу. Там знайшлось пів пирога зі свининою й трохи холодної вареної шинки – все полетіло в каструлю. Джорджеві трапилась недоїдена бляшанка рибних консервів – він вишкрябав і її туди.

Це напевне було найскладніше рішення. Річ у тім, що в нас не було готового пирога зі свининою. Звісно, його можна було приготувати, але де гарантія, ми його не з’їмо до крихти, а лишимо щось на раґу. А про рибні консерви не могло й бути мови: давно минули ті благословенні часи, коли їх можна було сміливо додавати в будь-яку страву й не боятись за власне життя. Зрештою ми дійшли консенсусу, що можна взяти просто будь-яке м’ясо і проварити його - з огляду на те, що перебуваємо в набаго менш комфортних умовах, ніж тріо човнярів, тож не можемо собі дозволити розкошувати. Для автентики годилось б узяти свинину, але вже по дорозі з супермаркету ми помітили, що взяли яловичину. Ну, що ж тут вдієш.

М’ясиво проварили в бульйоні, порізали й вкинули до решти. Тут також трапилась невелика сцена моральних вагань, чи маємо ми право подрібнювати продукти. однозначної точки зору на це не було, але нас втішлила думка, що прямої заборони в тексті також не знайшлось

От що в нас вийшло.

Крок четвертий: редакторська правка й заправка

Джордж пояснив, що в цьому головна перевага ірландського раґу: можна спекатися відразу всіх залишків. Я виловив у кошику кілька розколотих яєць; вони теж пішли в раґу. Джордж сказав, що густіша буде юшечка.

Скажемо відверто: згадки про цибулю та моркву ми в тексті не знайшли. Але нам дуже хотілось. Тим більше, якщо скористатись філософією ірландського раґу, яку так вдало сформулював Джордж, то ми не відхилились від технології, треба ж було кудись подіти ту цибулю з морквою.

Засмажку вкинули у казанок і залили бульйоном, що лишився від м’яса, для запаху додали ще кілька зубків часнику. Можна б ставити в духовку, але лишається ще одне питання.

Крок п’ятий: водяний щур

Я вже забув, що ми клали туди ще, але знаю, що не пропало ніщо. І пригадую, що Монтморенсі, який з великою цікавістю стежив за всією процедурою, під кінець відійшов кудись із поважною, замисленою міною, а за кілька хвилин повернувся, несучи в зубах дохлого водяного щура, що його, очевидно, хотів запропонувати як свій внесок у вечерю – не знаю вже, чи щиро бажаючи допомогти, чи просто глузуючи з нас.

Ми засперечалися – класти щура в раґу чи ні. Гаріс сказав, що можна спробувати, в суміші з рештою пройде й щур, та й усе ж таки яке не є, а м’ясо. Але Джордж вимагав прецеденту. Він, мовляв, ніколи не чув, щоб у ірландське раґу клали водяних щурів, і воліє не пускатись у ризиковані експерименти.

Роль Монтморенсі (правда, без особливого ентузіазму) погодився зіграти вельмишановний Ларс фон Тер’єр. Тим більше, його іграшка за своїм виглядом не особливо поступалась дохлому водяному щуру. Втім, на відміну від свого благородного предка, Ларс не виявляв бажання жертвувати цяцькою, навіть задля спільної ідеї. Відбирати в дитини забавку ми не наважували, тим більше, нам також бракувало прецеденту - ніхто з нас не чув, щоб в ірландське раґу клали собачі іграшки.

Крок шостий: майже готово

Після того, як раґупроведе в духовці десь так з годинку, його можна діставати і куштувати, наскільки м’яка картопля. Якщо ні - то ставимо назад. Якщо ж так, то останній штрих - беремо трохи бульйону, який ще лишався після м’яса, вбиваємо туди задані джеромом яйця, додаємо кілька ложок томатної пасти, і додаємо це до майже готової страви. Ще хвилин п’ять у духовці - і можна подавати до столу.

Крок сьомий: смакота!

Наше ірландське раґу вдалося на славу. В ньому було щось таке незвідане, свіже. Я, мабуть, ніколи ще не вечеряв з більшим апетитом. Звичні, банальні страви так страшенно набридають, а тут була зовсім нова, не схожа смаком ні на що на світі.

А до того ж і ситна. Адже в неї стільки добра пішло, як сказав Джордж. Правда, горох і картопля могли б бути трохи м’якші, але ми всі мали добрі зуби, отож не дуже зважали на те. Зате юшечка – то вже була справжня мрія! Може, густувата для слабкого шлунка, зате яка поживна!

З одного боку, можна констатувати - наше раґу видалось не менш славним, аніж його пращур. Останні півгодину всю квартиру сповнили такі пряні пахощі, що про літературу вже ніяк не думалось. Та й поживності страві не бракувало - п’ятеро людей наїлись досхочу , і ще на двох лишилось. Втім, мусимо згадати й про огріхи. На жаль, горох і каротпля просто танули на губах, що однозначно суперечить першоджерелу. Крім того, наше раґу, хоч і мало справді божествений смак, але його ажніяк не можна назвати не схожим ні на що на світі. Воно радше нагадувало щось середнє між чанахами і доброю печенею з тушкованою картоплею, при цьому овочі жодним чином не дизгармоніювали в загальній смаковій картині, а засмажка ще й додала аромату.

Про всяк випадок нагадаю, як ми готували.

М’ясо (яловичина) відварити в бульйоні, виняти, охолодити й нарізати невеликими шматками. Картоплю порізати кубиками, поклачти в горщик, сюди ж - порізану капусту, яку перед тим проварити хвилин 5-10. Сюди ж - зелений горошок. Цибулю ріжемо напівкільцями, моркву - смужками, обсмажуємо і додаємо в загальний казанок. Заливаємо ввсе бульйоном, додаємо спеції, часник і ставимо в духовку приблизно на годину, температура 200-250 градусів. За 5-10 хвилин до готовності доливаємо ще чашку бульйону, в якому розмішуємо яйця і томатну пасту.

А нижче - оригінал. Усім смачного!

Коли ми влаштувались, було ще рано, і Джордж сказав, що як у нас стільки вільного часу, можна зготувати розкішну вечерю. Він пообіцяв показати нам, якої смакоти можна на куховарити на річці, й запропонував, щоб ми зварили з нашої городини, решток печені та всяких інших залишків ірландське раґу.

Ця ідея відразу ж нас захопила. Джордж назбирав хмизу й розпалив багаття, а ми з Гарісом заходились чистити картоплю. Я зроду не думав, що це таке морочливе діло. Можу запевнити, що мені ще ніколи не доводилось робити чогось складнішого. Ми почали бадьоро, майже пустотливо, але, поки обчистили першу картоплину, вся наша жвавість минулася. Що довше ми чистили, то більше лишалось на картоплині лушпайки. А коли ми зчистили її всю й по виколупували всі вічка, тоді не лишилось самої картоплини. Бо те, що лишилось, навряд чи заслуговувало такої назви: воно було завбільшки з квасолину. Джордж підійшов, подивився й сказав:

- Е, це нікуди не годиться. Ви тільки переводите картоплю. Треба її шкребти.

Ми почали її шкребти, однак це виявилося ще важче, ніж чистити. В цієї картоплі така чудернацька форма – самі горбочки, пиптики та ямки. Двадцять п’ять хвилин працювали ми без перепочинку – і обшкребли тільки чотири картоплини. А тоді застрайкували. Сказали, що не встигнемо сьогодні обшкребти себе.

Мабуть, ніщо в світі не може так забруднити людину, як шкребіння картоплі. Важко було повірити, що всі ті ошкребки, які засипали мене й Гаріса трохи не вище голови, вийшли з чотирьох картоплин. Із цього видно, як багато можна досягти дбанням і ощадливістю.

Але Джордж сказав, що класти лише чотири картоплини в ірландське раґу – це безглуздя, тому ми намили ще трохи картоплі – з півдесятка – й укинули її в каструлю нечищеною. Ми поклали туди також головку капусти й всипали кілька фунтів гороху. Джордж усе те перемішав і сказав, що місця в каструлі ще багато. Тоді ми перетрусили обидва кошики, повибирали всі рештки, залишки й недоїдки і теж укинули в раґу. Там знайшлось пів пирога зі свининою й трохи холодної вареної шинки – все полетіло в каструлю. Джорджеві трапилась недоїдена бляшанка рибних консервів – він вишкрябав і її туди.

Джордж пояснив, що в цьому головна перевага ірландського раґу: можна спекатися відразу всіх залишків. Я виловив у кошику кілька розколотих яєць; вони теж пішли в раґу. Джордж сказав, що густіша буде юшечка.

Я вже забув, що ми клали туди ще, але знаю, що не пропало ніщо. І пригадую, що Монтморенсі, який з великою цікавістю стежив за всією процедурою, під кінець відійшов кудись із поважною, замисленою міною, а за кілька хвилин повернувся, несучи в зубах дохлого водяного щура, що його, очевидно, хотів запропонувати як свій внесок у вечерю – не знаю вже, чи щиро бажаючи допомогти, чи просто глузуючи з нас.

Ми засперечалися – класти щура в раґу чи ні. Гаріс сказав, що можна спробувати, в суміші з рештою пройде й щур, та й усе ж таки яке не є, а м’ясо. Але Джордж вимагав прецеденту. Він, мовляв, ніколи не чув, щоб у ірландське раґу клали водяних щурів, і воліє не пускатись у ризиковані експерименти.

Гаріс вичитав йому:

- Якщо ніколи не випробовувати нічого нового , то звідки ти можеш дізнатись, яке воно? Такі люди, як ти, гальмують світовий прогрес. А згадай хоч би того, хто придумав чайну ковбасу.

Наше ірландське раґу вдалося на славу. В ньому було щось таке незвідане, свіже. Я, мабуть, ніколи ще не вечеряв з більшим апетитом. Звичні, банальні страви так страшенно набридають, а тут була зовсім нова, не схожа смаком ні на що на світі.

А до того ж і ситна. Адже в неї стільки добра пішло, як сказав Джордж. Правда, горох і картопля могли б бути трохи м’якші, але ми всі мали добрі зуби, отож не дуже зважали на те. Зате юшечка – то вже була справжня мрія! Може, густувата для слабкого шлунка, зате яка поживна!

Delete
October 24, 2008
П’ятничний гламур: монастирська бібліотека
» ‎ Трансліт

З легкої руки відомого вам любителя семіотики монастирська бібліотека стала дуже популярним конструктом. Здадують її до діла й без діла, причому переважна більшість, що недивно, жодної монастирської бібліотеки в очі не бачили, навіть на фото. Спробуєм це виправити.

Адмонтське абатство, щоправда, засновано лише в ХІ сторіччі, а приміщення бібліотеки збидовано аж у 1776, але сама колекція цілком пристойна - понад 1400 рукописів, понад 900 інкунабул.

Delete
October 22, 2008
Чим би дитя не тішилось: книжка для читання під ковдрою
» ‎ Трансліт

Агентство Ogilvy & Mather розробило нестандартну рекламу для виробника фарб, що світяться в темряві - перевидало “Попелюшку”. Цікавість у тому, що при світлі книжку читати неможливо - видно тільки білі сторінки. Натомість у темряві з’являються текст та ілюстрації, які мерехтять таємничим зеленим світлом. Фарба без фосфору, і книжку не треба “підзаряджати”, тримаючи на світлі.

Delete
October 21, 2008
Візитівки для книжників
» ‎ Трансліт

Оригінальними візитними картками можуть похвалитись співробітники тайландської мережі книгарень Asia Books. Кожна візитка оформлена як частина книжкової сторінки зі згадкою імені героя, яке за щасливим збігом ідентичне імені працівника-власника візитки. Відповідно контактна інформація оформлена як примітка.

Delete
Мукачівські книгарні
» ‎ Трансліт

Вельмишановний paranjko, який нещодавно повернувся зі слеветного міста Мукачеве, поділився цікавими спостереженнями. За його словами, на площі біля міської ратуші та прилеглих вуличках (ділянка, яку видно на вікімапії) розташувались аж п’ять книгарень.

Причому - принаймні зовні - кожна з книгарень представляє інший формат.

От - класичний формат із ранніх 90-х “все в одному”. Оформлення фасаду та вітрин відповідне.

Тут уже бачимо зрілий дух підприємництва й тріумф пластикових склопакетів. Фасад цікавішим не став, але з’являються натяки на естетику простору.

Логічне завершення еволюції, приємний фасад, нормальна вивіска, достатньо простору - так зараз виглядають більш-менш адекватні книгарні, які не претендують на щось більше.

Формат “сторої перевіреної книгарні”. Звісно, це може бути ілюзія, особливо що стосується асортименту, але благородне дерев’яне оздоблення варте того, щоб просто зайти.

І настанок - книжковий супермаркет відомої мережі, прямо в приміщенні ратуші, гламур і дискурс.

Delete
October 20, 2008
Уривок з роману переможця цьогорічного Букера
» ‎ Трансліт

Ми так подумали, що якось сумно писати про цьогорічного лауреата Букерівської премії, якщо сам роман-переможець - «Білий тигр» Аравінда Адіґи - до вітчизняного читача невідомо чи колись дійде. А оскільки на видавничу ситуацію вплинути ми не можемо, то вирішили просто перекласти уривок з роману, який був надрукований у Telegraph.

ПЕРША НІЧ

Вельмишановному Вену Джибао
Канцелярія прем’єр-міністра,
Пекін,
столиця волелюбного Китаю

від

«Білого тигра»
Вдумливої людини
та підприємця,
що проживає у світовому центрі технології та аутсорсингу,
Електронне місто, Фаза 1 (одразу за Гозурським шосе)
Банґалор, Індія

Вельмишановний пане Прем’єре,

Сер.

Ні ви, ні я не знаємо англійської, але деякі речі можна висловити тільки цією мовою.
Від колишньої дружини мого колишнього шефа, покійного містера Ашока, мадам Пінкі, я вивчив одну англійську фразу, і сьогодні об 11:32, десь за десять хвилин після того, як диктор оголосила по всеіндійському радіо: «Прем’єр Джибао приїжджає до Банґалору наступного тижня», - я сказав саме цю фразу.
Правду кажучи, щоразу коли якась велика людина, ну от як ви, збирається завітати до нашої країни, я кажу це. Ні, я нічого не маю проти великих людей.

По-своєму я навіть визнаю себе одним із вас, сер. Але коли я бачу нашого прем’єра та його найближчих дружбанів, як вони їдуть в аеропорт у чорних машинах, виходять і кланяються вам перед телекамерами, і говорять про нашу індійську мораль і святості, я не можу не сказати цієї англійської штуки.

А тепер оце ви до нас приїдете на тижні, правильно? У плані - інформації Всеіндійського радіо можна довіряти.

Це я так жартую, сер.

Ха!

Саме тому я вас прямо й запитую, чи ви їдете до Банґалора.

Бо якщо так, мені треба сказати вам дещо важливе. Розумієте, по радіо сказали: «Пан Джибао приїжджає із певною метою: він хоче дізнатись правду про Банґалор».

Мене ніби холодом обпекло. Якщо хтось і знає правду про Банґалор, то це я.

Далі дикторка сказала: «Пан Джібао прагне зустрітися із деякими індійськими підприємцями та почути історію їхнього успіху з першоджерела».

Вона щось недоговорює. Зрозуміло, що ви, китайці, випередили нас у всьому, але ви не маєте підприємців. А у нашого народу, позбавленого питної води, електрики, каналізації, громадського транспорту, відчуття елементарної гігієни, порядку, вихованості та пунктуальності, їх таки трохи є. Тисячі тисяч бізнесменів. Особливо у сфері високих технологій. А ці бізнесмени – ми тобто – заснували усі аутсорсингові компанії, що зараз віртуально правлять Америкою.

Ви хочете навчитись виробляти китайських бізнесменів у себе вдома, саме тому і їдете сюди. І це мені подобається. Але потім до мене дійшло – за міжнародним протоколом, наш прем’єр та міністр закордонних справ зустрінуть вас в аеропорту із гірляндами, сувенірними сандаловими фігурками Ганді та буклетами про минуле, сьогодення та майбутнє Індії.

Саме тому, сер, я й вигукнув цю англійську фразу. Голосно.

Це сталося об 11:37. П’ять хвилин тому.

Але порожні погрози й прокляття - це не про мене. Я – людина дії та рішучих змін. Тому я одразу почав диктувати вам листа.

Спершу дозвольте мені висловити своє глибоке захоплення древнім народом Китаю.

Я читав вашу історію в книжці, «Надзвичайні історії екзотичного Сходу», яку підібрав на хіднику, шукаючи просвітлення в Старому Делі, під час недільного букіністичного розпродажу. Там здебільшого було про піратів та золото у Гонконгу, проте була й корисна інформація: писалося, що ви, китайці, дуже волелюбні та цінуєте особисту свободу. Британці спробували зробити з вас своїх прислужників, але ви не скорилися. Це сповнює мене великим захватом, пане Прем’єре.

Розумієте, я й сам колись був прислужником.

Лише три народи ніколи не скорялися чужинцям: китайці, афганці та абіссинці. Я ними захоплююсь.

Із поваги до свободолюбства, виказаного китайським народом, а також із вірою у те, що майбутнє належить жовтошкірим та коричневим, бо нашого колишнього білого хазяїна добили содомія, мобільні телефони та наркотики, я пропоную вам – безкоштовно – усю правду про Банґалор.

Розповівши вам історію свого життя.

Бачте, коли ви приїдете до Банґалору, і ваше авто зупиниться на світлофорі, до неї підстрибом підбіжить хлопчисько із контрафактною копією американського бізнес-підручника, загорненою у целофан. Називатись вона буде якось так:

ДЕСЯТЬ СЕКРЕТІВ БІЗНЕСОВОГО УСПІХУ!

Або

ПРОСТИЙ СПОСІБ СТАТИ БІЗНЕСМЕНОМ ЗА СІМ ДНІВ!

Не марнуйте гроші на ці штатівські підручники, вони - це позавчорашній день
А я – це день сьогоднішній.

Звісно, з формальної точки зору, у мене не все добре з освітою. Я так і не закінчив школу, якщо чесно. Яка різниця? Хай і не прочитав я всіх книжок, але точно - всі, які варті уваги. Я напам’ять знаю вірші чотирьох найбільших поетів усіх часів.
Румі, Ікбал, Мірза Галіб і той, четвертий, якого я забувся, як звати. Я бізнесмен-самоук.

Це – найкращий тип підприємця, повірте.

Коли ви почуєте історію про те, як я потрапив до Банґалора і став одним із найуспішніших (хоча й не дуже відомих) бізнесменів, ви знатимете все, що треба, про те, як виростити, виховати, вигодувати, розвинути підприємця із людини у наше славетне 21 сторіччя.
Як бути точним, століття жовтошкірих та коричневих.
Вас і мене.

Зараз – майже північ, містер Джібао. Гарний час для оповіді.

Я не спатиму усю ніч, вельмишановний пане Прем’єре. На 150 квадратних футів мого офісу я зараз сам один. Лише я та люстра наді мною, хоча, знаєте, у неї є своя особистість. Вона величезна, із купою отаких маленьких скелець, шліфованих у формі діамантів, саме така як у фільмах 70-х років.

Хоча ночі у Банґалорі доволі прохолодні, я повісив маленького вентилятора просто над люстрою. Розумієте, коли він крутиться, виглядає ніби маленькі леза ріжуть світло від люстри та розбризкують його по всій кімнаті. Схоже на стробоскоп на найкращій банґалорській дискотеці.
На весь Банґалор це єдине таке приміщення на 150 футів, де є нормальна люстра. Але тут досі є діра в стіні, і я сиджу тут цілу ніч.

Прокляття кожного підприємця. Він має стежити за своїм бізнесом постійно.
Зараз я увімкну вентилятор, і світло розсиплеться по всій кімнаті.

Я розслабився, сер, сподіваюсь, ви теж.

Тож почнімо.
Але перед тим я скажу, яку англійську фразу я вивчив від колишньої дружини мого колишнього боса містера Ашока:

“Шо за блядські жарти?”

Зараз я більше не дивлюся індійських фільмів – принципово – але колись я їх дивився, тому пам’ятаю що якраз перед початком на чорному екрані або спливала цифра 786 – мусульмани вважають, що це магічне число позначає їхнього бога, або ж з’являлась жінка у білому сарі, а до її ніг падали золоті монети – індійська богиня Лакшмі.

Це давня і поважна традиція людей мого народу – починати оповідь звертанням до вищих сил.

Думаю, велимишановний пане, мені теж варто почати оповідання з того, щоб поцілувати в задницю якесь божество.

От тільки яке? Вибір тут доволі багатий.
У мусульман один бог.
У християн - троє богів.
У нас, індусів – їх набереться біля 36 мільйонів.
У сумі я маю 36 мільйонів і 4 божествені задниці на вибір.

Однак, деякі люди, маю на увазі не лише вас, комуністів, а й просто вдумливих людей, байдуже яких політичних вподобань, так от, ці люди стверджують, ніби далеко не всі з цих богів насправді існують. Дехто вважає, що їх взагалі немає. Є просто ми і темна глибочінь навколо. Я не філософ і не поет, то звідки мені знати істину? Правда, усі ці боги не надто заклопотані роботою – просто як наші політики, і все одно виграють вибори до своїх золочених тронів на небесах, з року в рік. Це я не до того, що я не шаную богів, пане Прем’єре. Не дозволяйте цій блюзнірській думці навіть торкнутися вашого жовтошкірого черепа! В моїй країні іноді треба грати на два фронти: індус-бізнесмен має бути паталогічно чесним та брехуном, вірити й сміятися з віри, бути відвертим та підступним, усе водночас.

Так от: я заплющую очі, згортаю руки у шанобливому вітанні та вклоняюся до богів, аби пролили світло на мою темну історію.

Кланяйтеся зі мною, пане Джібао. Це візьме трохи часу.
Як думаєте, ви швидко перецілуєте 36 мільйонів і 4 задниці?

Оригінал - ось тут.

Delete
October 17, 2008
П’ятничний гламур: книжка швидкого приготування
» ‎ Трансліт

Для того, щоб прочитати цю книжку, її треба 25 хвилин розігрівати в духовці за температури 100. Як ви здогадались, це реклама, а саме - реклама продовольчої компанії Podravka. Книжка складається з двох частин: перша - фінансовий звіт компанії, а друга - добірка фірмових рецептів Podravka. Текст надруковано фарбою, яка проявляється після термічної обробки, для того, щоб сторінки не підгоріли, книжку треба загорнути у фольгу.

Джерело: Adme.Ru

Delete
October 16, 2008
Книжки в добрі руки
» ‎ Трансліт

Книжка - це така дуже нестабільна річ, з досвіду знаю, що завжди є багато бажаючих приробити гарній книжці ноги. Для таких випадків у студії Samulnoli спеціально розробили незвичну книжкову полицю. Виглядає не надто практично, але дуже сипатично.

Наводка від Bookshelf

Delete
October 15, 2008
Ювілейний Франкфуртський книжковий ярмарок
» ‎ Трансліт

Сьогодні розпочав роботу ювілейний - 60-й - Франкфуртський книжковий ярмарок. Усім, хто не потрапив на головну книжкову подію світу, пропонуємо хоч помилуватись фотографіями з сайту ярмарку.

Delete
Мапа книжкового світу
» ‎ Трансліт

Є такий цікавий сайт Worldmapper, який публікує карти світу, на яких пропорції територій змінені залежно від обраного показника - загальної кількості населення, рівня письменності, світових релігій тощо. Нещодавно вони видали “Атлас справжнього світу” (The Atlas of the Real World), в якому є одна цікава для нас карта. Розмір кожної країни залежить від кількості виданих книжок. Точніше - від кількості назв нових книжкок на мільйон населення, за 1999 рік.

Delete
October 14, 2008
Кундеру звинуватили у видачі шпигуна
» ‎ Трансліт

Чеський академік Адам Граділек звинуватив 79-річного письменника Мілана Кундеру в співробітництві з комуністичною владою. Як стверджує Граділек, у 50-х роках молодий кундера виказав одного з агентів західної розвідки, який лише дивом уникнув смертного присуду й провів майже 14 років у таборах. При цьому академік послався на свою знайому, яку весь цей час вважали відповідальною за викриття шпигуна. Далі в рапорті мовиться, що Дворачек, який нелегально залишив країну в 1948 і був визнаний зрадником та шпигуном, повернувся до свого помешкання, де й був затриманий.

Чеський часопис Respekt опублікував поліцейський рапорт за 14 березня 1950 року такого змісту: сьогодні о 16-00 студент Мілан Кундера, народжений 01.04.1929 у Брно, з’явився до департаменту й повідомив, що бачив як Іва Мілатка зустрічалась із Мірославом Дворачеком, якого на той час розшукували військові.

Мілітка повідомила академіку Граділеку, що про місце переховування Дворачека вона розповідала своєму майбутньому чоловікові Мірославу Дласку, а вже той передав цю інформацію Кундері, тоді - 21-річному студенту.

Сам Кундера категорично відкинув звинувачення, заявивши, що подібне звинувачення - це “замах на смерть автора”. “Я абсолютно шокований, я цього не очікував і дізнався про це тільки вчора, такого просто не було. Я взагалі не знайомий з цією людиною”, - заявив Кундера чеському агентству СТК.

Стаття у Guardian

Delete
Премія за премією: сьогодні вручать Букера
» ‎ Трансліт

Не встигли ми оговтатись від метеоритної з’яви Жана-Марі Ґюстава Ле Клезіо на нашому літературному небі (до речі, про нього можна почитати тут), як знов доля готує інтригу.

Сьогодні в Лондоні мають оголосити переможця Букерівської премії (Man Booker Prize). Сама премія, поза тим, що вручається лише письменникам Британської співдружності націй, зажила слави другої найвідомішої (після Нобеля, ясно) літературної премії, з якою може змагатись мабуть тільки Гонкурівська.

Окрім власне Букерівської премії, у 1992 була заснована російська версія премії (”Русский Букер”), а в 2005 - Міжнародна букерівська.

В шортліст цьогорічної премії увійшли шестеро авторів. Індієць Аравінд Адіґа з романом “Білий тигр” (Aravind Adiga, The White Tiger), ірландець Себастьян Беррі з романом “Таємно письмо” (Sebastian Barry, The Secret Scripture), ще один індієць Амітав Ґош із книжкою “Море маків” (Amitav Ghosh, Sea of Poppies), британка Лінда Ґрант, “Одяг на їхніх спинах” (Linda Grant, The Clothes on Their Backs), також британець Філіп Хеншер та його “Північне милосердя” (Philip Hensher, The Northern Clemency), а також австралієць Стів Тольц із романом “Частина цілого”.

Відтак вітчизняні ентузіасти матимуть ще одне прізвище, на яке консультанти в книгарнях робитимуть великі очі.

ОНОВЛЕНО

Як радісно сповіщають всі новинні сайти, наш герой - індієць Аравінд Адіґа. Фінансовий журналіст, що співпрацював із Financial Times, Money та Wall Street Journal, узяв Букера за свй дебютний роман. Отакої.

Delete
October 13, 2008
Книжки, фаршировані шифрами (2)
» ‎ Трансліт

Якою буде перша асоціація зі словом “код”, якщо йдеться про книжки (?), - ясно що - “Код Да Вінчі” відомого автора.

Тут тобі й логічно-математичні шифри, і шифри-фрески, але про це не будемо.

Катастрофічно менш всесвітньо відомий твір – “Код Келовея” О’Генрі (якщо не помиляюсь, ще не перекладений російською та українською) також містить шифр. Не вселенську енігму, що руйнує основи світобудови у головах ошелешених читачів, а звичайний шифр. Отакий: “foregone preconcerted rash witching goes muffled rumour mine dark silent unfortunate richmond existing great hotly brute”.

Як виглядатиме геть дослівний переклад, можна подивитись у зносці (1), а версія перекладу, про яку говоритимемо, буде дещо різнитися: “Вперед у світле економічна далекоглядні рейдерське астрологічний хрестовий Олександр популярний рок- висадка бути на коні постраждалі у ДТП горобина обмеження швидкості рухатись в правильному як повідомляє на вулицях серцевий Великий шовковий, українська жінка-, нічна, сексуальна (національна), вніс на розгляд голуб скажемо рішуче”. А тепер – передісторія цієї невигадливої шифрівки.

Генрі Келовей - співробітник однієї з нью-йоркських газет кінця століття – перебуває на засланні, тобто, на передовій японо-китайської війни напередодні битви при річці Ялу. Звідти він мусить передавати вчасні, а головне, правдиві відомості про перебіг військових дій. Заковика у тому, що японський поштовий цензор, нечутливий до свободи слова, не пропускає щонайменшої військово-забарвленої цидулки. І Келовей передає браттям по перу цитоване вище послання, сподіваючись на їхню журналістську допитливість.

Швидкість журналістського розуму пізніше буде яскраво продемонстрована у новелі іншого майстра короткого жанру - Карела Чапека “Експеримент професора Роусса”, де за допомогою асоціативного методу імені дядечка Фройда вчений викриє злочинця. Втім, метод провалиться на наступному пацієнтові, бо він - журналіст, і завжди має напоготові журналістські кліше.

Кліше вже іншого – поетичного - штибу, задіяні у оповіданні “Поет” того самого автора. Де задля встановлення особи злочинці, що збив на дорозі бабцю-бомжиху, детективу потрібно розш

FEEDs » Трансліт

Трансліт