FEEDs

Закрили Ex.ua, а відкрили скриньку Пандори

Вчора український інтернет сколихнула важлива новина: правоохоронці закрили популярний файлообмінний сервіс Ex.ua.

Як повідомили у МВС, портал було закрито в ході розслідування кримінальної справи, яку ініціювали кілька міжнародних компаній, в тому числі Microsoft i Adobe. За словами міліції, саме через нелегальне поширення програмного забезпечення останніх двох і прикрили файлообмінник. В якості доказу нам показали оперативне відео з вилучення серверів, яких було «близько сотні» на «600 терабайтів».

Цікаво, що минуло всього кілька годин, як нарешті з’явилися перші коментарі від адміністрації Ex.ua, зокрема, керівника сайту Юрія Піскового. Він не лише не підтвердив факт вилучення серверів, а й взагалі сказав, що Ex.ua не мав офісу в Україні. Окрім того, якщо вірити Пісковому, ще з минулого року Ex.ua мав підписані угоди з Microsoft та Adobe.

Дивно, але чомусь слова Піскового викликають більше довіри, ніж заяви міліції. Адже саме вони найкраще лягають у логічну схему: минулого року Ex.ua кілька разів поспіль заявляв, що готується до переходу на платний режим і всіляко співпрацює з правовласниками, тобто йде цивілізованим шляхом і хоче позбутися звання «піратський сайт», яке він отримав завдяки різноманітним антирейтингам від асоціацій правовласників США.

Тому ефемерна кримінальна справа за позовом Microsoft i Adobe насправді може бути лише ширмою для людей, які вирішили прикрити відомий сайт. Популярність Ex.ua була вражаючою: сайт обслуговував близько 20% всього внутрішньоукраїнського інтернет-трафіку, і, без сумніву, приносив власникам непогані прибутки від реклами.

То що це було – звичайне рейдерство успішного інтернет-бізнесу, боротьба з піратством чи щось інше? Варто сказати ще про один цікавий факт: після Нового року, коли користувачі Ex.ua почали масово викладати на сайт пародію від каналу ТВі на президента Януковича, адміністрація порталу заборонила це робити. Можливо, саме тоді сайт і привернув увагу правоохоронців.

Якими б не були справжні причини закриття Ex.ua – влада припустилася ще однієї помилки і знову програла боротьбу за свій імідж – щонайменше в інтернеті.

Гнів та безмежне обурення – саме такі емоції вирували вчора ввечері у соціальних мережах та на новинарних сайтах. Одні користувачі щиро жалкували за улюбленим сервісом, інші бідкалися, що втратили важливі робочі чи приватні файли, які там зберігали, проте значно більше людей висловлювали неприхований гнів у сторону влади, яка, на їх думку, взялася за цензуру інтернету.

Всього за кілька годин новостворена група у соціальній мережі Вконтакте «Свободу Ex.ua» зібрала більше 7 тисяч учасників, які стали публікувати гнівні і сатиричні картинки та статуси про вищих посадових осіб України. «Хлеба и зрелищ» – йшлося у відомому гаслі часів Римської імперії, і влада України лишила народ без другого.

Якщо раніше сотні тисяч українців вільно завантажували фільми та музику з Ex.ua, проводячи своє дозвілля, то тепер вони обурені таким «свавіллям» влади. І ніхто з них не буде цікавитись, через що ресурс було закрито насправді, і чому піратство – це погано, бо на заміну Ex.ua прийдуть десятки інших сайтів – або новостворених, або вже існуючих. Благо, торрент-трекери закрити дещо важче, ніж файлообмінники.

Так склалось, що українські користувачі розглядають інтернет саме як неосяжне джерело безкоштовного контенту. Люди будуть звинувачувати у такій «цензурі» інтернет-простору саме владу, і антипрезидентські гасла – це лише найменша прикрість, яку може отримати ця влада. Тому наступного разу, закриваючи черговий інтернет-ресурс, люди «нагорі» повинні добре подумати, як це відобразиться на їх і так вкрай низькому рейтингу, та яка скринька Пандори чекає на них в інтернеті.

Інша версія цієї статті на сайті Українського Тижня

За підтримки: Любите читати? Нехай вам книги купить хтось і подарує!

Best For You – блог про дизайн, подорожі та стиль життя

» ‎ Blogoreader

Цього місяця в українському інтернеті з’явився новий блог під назвою b4umagazine.com, який публікуватиме інформацію про найкращі події в сфері дизайну, архітектури, подорожей тощо.

Сайт наразі має 8 головних рубрик – Дизайн, Стиль життя, Подорожі, Інновації, Музика і відео, Арт і культура, Мода та Креатив, в яких щодня публікуються цікаві матеріали. Для прикладу, на блозі можна знайти цікавий фоторепортаж з київського ресторану Twister, знімки з оригінальних європейських бутіків, фотографії арт-інсталяцій та багато іншого.

До команди B4U входить молодь з різних країн, яку об’єднує єдине – бажання ділитися всім тим новим та цікавим, що з’являється у нашому світі. Якщо ви цінуєте креатив та естетику у всіх їх проявах – приєднуйтесь до кола читачів B4U – заходьте на сам сайт та долучайтесь до сторінок блогу у соціальних мережах Facebook, Вконтакте і Twitter :)

Матеріал розміщено на правах реклами

Онлайн-приватність як жертва зручності в інтернеті

» ‎ Blogoreader

Розмови про приватність тривають ось уже років 5 або трохи більше, і весь час завершуються одним і тим самим: розвиток інтернету вбиває приватність людей, тому потрібно вживати жорстких заходів для того, аби її зберегти.

Ніхто не думав про приватність тоді, коли виникли перші пошуковики – такі як Google чи Yahoo. Ніхто не думав про неї і років через 5, коли інтернет почав закручуватись у водоворіт web 2.0. Питання приватності підняли на поверхню обговорень лише з появою соціальних мереж та всієї екосистеми інтернету, яка почала вибудовуватись за останні 4-5 років.

Ніде раніше на Землі не було такого структурованого та чіткого набору даних, що характеризували б людину і її онлайн-поведінку, як у соціальних мережах. І, що цікаво, набагато більш цінною стала не інформація про те, де ви живете, чи який у вас номер паспорту, а те, як ви себе поводите. Саме за те, що ви робите в інтернеті, які статті переглядаєте, на що клацаєте, компанії готові перегризти один одному горлянки, або як мінімум створити власну соціальну мережу і насильно засунути туди мільйони людей, витративши тисячі людино-годин на її створення. Це я про Google+, якщо ви досі не зрозуміли.

Рекомендації та інша соціальщина – це те, на чому триматиметься веб наступні 5 років. Саме на рекомендації починають зав’язувати різноманітні рекламні сервіси та поведінкові додатки. Така реклама значно релевантніша, а отже, потрапляє точно в ціль – і рекламодавець задоволений, що не витратив зайві кошти, і клієнт теж побачив оголошення, які йому цікаві.

Проте тут обертається зворотній бік цієї медалі під назвою приватність. Чи готові ви ділитися цим багатством з інтернетом заради власної зручності? Можливо, вам не надто сподобається, коли вся стрічка Facebook побачить сповіщення від новинного додатку про те, що ви читали статтю про лікування запорів. Або коли контекстна реклама знатиме, що ви любите нестадартний секс, і пропонуватиме вам оголошення іграшок із ХХХ-магазинів.

Де та межа, за якою ми готові поступитися своєю приватністю в обмін на зручність та персоналізацію інтернету? І чи всі компанії будуть керуватися принципом “не роби зла” та надійно оберігатимуть вашу приватну інформацію? Принаймні Google уже давно звинуватили у зворотньому. А що буде далі з цим всім клубком – незрозуміло. Спостерігайте та будьте обачними.

Зекономте гроші і зайдіть у магазин копий швейцарских часов – навіщо платити більше за швейцарські годинники? Якщо ж маєте проблеми, то юридические услуги в киеве вирішать все швидко і просто.

Соціальні мережі, що творять революцію

» ‎ Blogoreader

Минулих вихідних у Тернополі відбувся другий щорічний #Twiterevent, на якому я мав честь виступити з доповіддю про соціальні медіа.

За підтримки: Справжній інтернет-бізнес для професіоналів онлайну

Цього разу мій виступ був дещо більш серйозним – оскільки сама його тематика передбачала обговорення суспільно-політичних та громадських тем. А обговорювали ми соціальні мережі, які стали каталізаторами революцій в арабському світі минулого року та масових протестів у Росії минулого місяця. Чому не пишу “які стали причинами” – трохи нижче.

Соціальні мережі, що творять революцію

Можна довго говорити про те, чому ці події сталися саме тоді (в першій половині 2011 року) і саме там(переважно в мусульманських країнах).

Про свій досвід використання інтернету згадує один з єгипетських блогерів Аль Омран. За його словами, блог він завів всього лиш для того, аби попрактикуватися у англійській мові. Проте через деякий час він познайомився з блогерами з сусідніх країн, і саме інтернет став джерелом цінної інформації про весь той безлад, який творився у їх країнах. Поступово, людина за людиною, жителі цих країн через блоги та соціальні мережі змогли побачити реальний стан справ, який відрізнявся від того, про що радісно сповіщала влада з телеекранів.

Проте не інтернет став причиною революцій. Інтернет – це всього лиш спусковий гачок, який вистрілив, і через який поширювалася інформація, а головною причиною революцій була бідність. Якби в людей було все гаразд, то вони б не вийшли на вулиці, піддаючи себе небезпеці зі сторони влади та військ.

Буквально минулого місяця ми стали свідками найпотужнішого протестного руху в Росії з часів розпаду СРСР. 6 грудня на Болотній площі та 22 грудня на проспекті Сахарова у Москві зібралися десятки тисяч людей, які прийшли туди з мирною вимогою – скасувати результати виборів.

Чим Україна відрізняється від арабських революцій та протестів у Росії? Практично всім.

На відміну від арабських країн, в нашій країні відносно більший рівень добробуту, відносно менш жорсткий провладний режим, та відносно кращий рівень проникнення технологій. Тобто парадокс, ми маємо більше шансів використати соціальні мережі для революції, бо населення значно більше в них залучено, проте ми ще не настільки заморені владою, аби вимагати її відставки.

Чим відрізняється Україна від Росії? Російські протести, не зважаючи на блискучу організацію, мирний характер та чіткість вимог, так і не принесли жодного результату. Я не знаю, чому в наших сусідів цього не вдалось, але підозрюю, що для такого великого міста, як Москва, 80 тисяч людей на мітингу – це занадто мало, аби розбурхати пожежу у всій країні. Саме тому кожен українець, дивлячись на московські події, згадував Майдан, на який у пікові дні виходило до 200-300 тисяч людей.

На відміну від Росії, українська влада все ще не повністю контролює телебачення, і десь не десь нам обмежено показують картинку, а не тотально брешуть, як на Первом канале. На відміну від Росії, українська влада не настільки розумна, аби наймати хакерів і проводити інформаційні війни, атакувати блогоплатформи та опозиційні сайти.

Так чи інакше, інтернет буде дуже важливим і під час українських протестів, коли б вони не відбулись. Я виділив кілька головних інструментів, які, на мою думку, стануть каталізаторами народного гніву та координуватимуть дії протестів.

1. Твітер. Твітер, окрім того що це є любов, є дуже зручним інструментом у поширенні будь-якої інформації, не лише під час революцій. В ньому легко зареєструватися і легко надсилати повідомлення. Безперечно, протести створять свій власний хештег – бажано аби він був коротким і кириличним – так надсилати повідомлення зможуть навіть користувачі-новачки і робитимуть це швидко.

Негатив: варто остерігатись панічних повідомлень та провокацій. Особисто я був свідком того, як під час податкового майдану один дуже юморний користувач вирішив постібатись, і пожартував, що до центру їдуть танки. Такі повідомлення можуть серйозно дестабілізувати ситуацію.

Ще один випадок трапився під час другого московського мітингу. Влада очевидно просікла, що опозиція користується твітером, і напустила туди цілу армію ботів, які буквально засмітили хештег, і читати стрічку стало неможливо. Але я все ще сподіваюсь, що наша влада настільки тупа, що вона до цього не здогадається.

2. Відеотрансляція. Під час Податкового майдану у грудні 2010 року українці вперше масово апробували такий вид інформації, як жива інтернет-трансляція з місця події. Відео транслювалося не лише зі статичної камери, а й тоді, коли мітинг рушив до Банкової – через камеру телефону. І це виглядало дуже круто, відео фактично переносило тих, хто дивився його в інтернеті, всередину мітингу.

Таку методику взяло на озброєння громадське агентство новин Рідус у Росії, яке також транслювало мітинги через власних кореспондентів з ай фонами. Централізованого такого руху в Україні поки немає, але я думаю за потреби знайдуться добровольці, які зроблять це власноруч.

3. Вконтакте і Фейсбук. Протестні настрої яскраво проявляються, як на Вконтакте, де переважає більш молода аудиторія, так і на Фейсбуку, де сидять люди й постарше. Що може бути під час революції: завдяки новій стрічці на Фейсбук та величезній кількості лайків гарячі новини автоматично групуватимуться наверху, разом зі статусами та фотографіями користувачів, що також збиратимуть велику аудиторію.

Вконтакте минулого року отримав чудову функцію підтримки хештегів, тож поширення інформації за схожим принципом, як у Твітері, тут також буде можливим. Як і в Росії, я думаю, будуть створені ціла низка груп, в яких місцеві лідери опозиції координуватимуть свої дії. Свою роль також зіграють і спільноти, які не зовсім причетні до політики – такі як гумористичні КБМ або Фьодорич – вони мають десятки а то й сотні тисяч читачів, і думаю, в критичний момент також долучаться до обміну інформацією.

Тепер, пригадуючи усі випадки в країнах, які сьогодні прозвучали, хочеться висловити припущення, чого я точно не очікую в Україні.

Перше – влада України не вимкне інтернет чи мобільний зв’язок у всій країні, як це було у Єгипті і навряд чи блокуватиме опозиційні сайти, тримаючи їх за горло добу чи дві, як це було в Росії. У нас нема ні таких ресурсів ні розуміння цих процесів, тож будемо сподіватись на тупість влади.

Друге – рівень брехні у медіа не буде більшим, ніж був у 2004 чи тим більше в Росії. У нас все ще є ЗМІ, відносно незалежні для того, щоб розповідати людям правду. А ті, які підконтрольні владі, не брешуть так яскраво, як у Росії, викривляючи дійсніть у зворотній бік.

Третє – кримінальне переслідування блогерів та правозахисників не буде таким жорстким, як у арабських країнах, де їх кидали до в’язниць одразу. Можуть бути показові розправи над особливо яскравими представниками, можуть бути сфабриковані справи, проте це ніколи не буде масовим.

Підсумовуючи все вищесказане, – я вірю в те, що сила інтернету в Україні здатна побороти тупість влади та поєднати різних людей у єдиному бажанні – жити у нормальній демократичній країні.

фото – Тарас Демчук

За підтримки: Рухайтесь більше, можливо саме беговая дорожка допоможе вам у цьому. Ви також можете купить орбитрек і займатись спортом вдома. Після цього всього лише доставка обедов втамує голод.

Персоналізований пошук від Google – крок назад чи вперед?

» ‎ Blogoreader

Цього тижня Google вже вкотре кардинально оновив свою пошукову систему, презентувавши персоналізований пошук.

Новинка дає можливість користувачам перемикатися між звичайними результатами пошуку, які вони звикли бачити раніше, і результатами з персональними рекомендаціями з Google+. Якщо поглянути на це все діло неозброєним оком та не заглиблюючись в деталі, такі зміни можуть здатися цілком закономірними та чудовими.

За підтримки: Поисковое продвижение сайтов в США, выводим в ТОП Google.com, Профессиональное продвижение сайта от SEOinUA

Ідея соціального пошуку уже далеко не нова, і чомусь саме в Google до цього моменту все ще “пасли задніх” в цьому питанні. Bing – головний конкурент – та десятки інших мілких пошуковиків активно розробляли функціонал соціального пошуку, який став дуже затребуваним у користувачів з появою та бурхливим розвитком соціальних мереж. Якщо раніше люди вдовольнялися звичайним машинним пошуком, то тепер їх стало цікавити, яке відношення до того чи іншого контенту мають вони та їх мережа друзів.

Проблема для Google крилася в тому, що саме соціальну інформацію, таку важливу і корисну, компанії не було де взяти. Підмішувати у видачу рекомендаційні дані з Facebook (як це зробив Bing) в Google або не захотіли, або не наважились. Навіть пошук в реальному часі, дані з якого надавав Twitter згідно укладеного контракту між компаніями, віджив своє – знову ж таки, через небажання Google користуватися іншими джерелами соціальної інформації.

І лише після того, як влітку було запущено багатообіцяючу соціальну мережу Google+, пошуковик активно взявся обробляти це щедре поле. Проект, після активних потуг Google, набрав мільйонну аудиторію, активних прихильників і згодом став невід’ємною частиною решти сервісів Google. Восени компанія один за одним додала +1 та соціальний функціонал у ключові свої сервіси, такі як Gmail, Google Reader та інші. При цьому користувачів не питали, чи хочуть вони інтегрувати свої Gmail-контакти з колами друзів у Google+.

А цими днями для перших тисяч користувачів (переважно англомовного сегменту інтернету) Google увімкнув так званий персоналізований пошук. Все б нічого, але така затія виглядає швидше на потужну промо-кампанію для Google+, аніж реальне покращення.

Користувачі люблять Google в першу чергу за його основний продукт – якісний пошук, який і приносить компанії левову частку доходу (80-90%). Використовуючи його таким не надто гарним чином для того, щоб насильно загнати людей у Google+, компанія наступає на горло власній успішності. Соціальні мережі таким штучним чином не робляться – для того, щоб вона була успішним інструментом у всій екосистемі Google, недостатньо всього лиш змусити користувачів там сидіти і натискати плюсики. Що там казати, коли вже зараз з’явилися перші користувачі, які цілеспрямовано перейшли на Bing, щоб уникнути персональних результатів на Google.

Так чи інакше, у наступні кілька місяців ми зможемо побачити, наскільки реально корисними є ці зміни, і чим вони завершаться для всіх – для нас, як користувачів, і для Google – як для найбільшого пошуковика у світі.

Українська блогосфера 2011. Підсумки року

» ‎ Blogoreader

Продовжуючи щорічну традицію, Blogoreader публікує свій звіт про українську блогосферу за рік, що минув. Сьогоднішній звіт стане вже п’ятим поспіль (2007, 2008, 2009, 2010).

За підтримки: Найскандальніший український блог, який ви могли бачити в своєму житті!

Статистика

Було б неправильно писати звіт, не маючи перед очима бодай загального уявлення про кількісні показники, повязані з блогами в Україні. На щастя, в цій справі нас як завжди рятує Яндекс, надаючи статистику стану української блогосфери за останній рік. 2011 рік став першим, коли кількість блогів в Україні перевищила мільйон. За цей період їх число виросло на 400 тисяч і сягає 1,1 млн. Щоправда, активних блогів у порівнянні з 2010 роком поменшало – тепер їх 100 тисяч (було 120 тис.). Містами-лідерами і надалі залишаються мільйонники – Київ, Одеса та Харків.

Географія україномовних блогів складається переважно з обласних центрів у західних регіонах. У Львові україномовних блогів більше, ніж у Києві, проте їх загальна кількість все ще відносно невелика – 80 тисяч. В середньому кожного дня українська блогосфера продукує 370 тисяч нових записів, і пік активності публікацій припадає на 17 годину.

Цікаво, що сервіс мікроблогів Twitter розвивається зовсім іншим чином. Зростання кількості українських користувачів твітера цього року становило майже 100%, а частка україномовних тві-екаунтів також суттєво змінилася – якщо в 2010 їх було 29%, то зараз таких 45%. Всього ж Яндекс нарахував в Україні 160 тисяч твітер-екаунтів, абсолютна більшість яких зосереджена в Києві.

Проте, зважаючи на зміни, що відбулися з твітером за останній рік, я б не відносив його до категорії блогів. В одному з подкастів, який має вийти цими днями, я згадую про це – думаю, Twitter уже далеко не мікроблог в традиційному розумінні цього слова. Це повноцінна соціальна мережа, яка просто має свій власний формат, зручний для тисяч користувачів.

Блоги

Участь в конкурсі українських блогів BUBA 2011 дозволила побачити реальний стан блогосфери наприкінці року – адже кожен з шести сотень блогів пройшов через мене в якості модератора. Для себе я виніс кілька висновків. По-перше, блоги ніхто не вбивав, і в майбутньому, я думаю, вони існуватимуть і надалі як універсальний формат публікації для звичайних людей. WordPress активно пішов у маси, і тепер зробити автономний блог, навіть на власному домені, уже не складає особливих проблем. Такі сервіси, як Hostenko, наприклад, дозволяють зробити це у кілька кліків.

По-друге, якісних блогів і далі дуже мало. Деякі існують давно, проте якихось успішних показників (авторитетності, монетизації, відвідуваності – що кому дорожче) не досягають, а деякі існують відносно короткий термін, здавалось би, мають перспективу, але кінець-кінцем згасають. Саме через це досить часто можна почути закиди на тему того, що в Україні немає безперечних блогів-лідерів, які б претендували на роль своєрідних лідерів думок всеукраїнського масштабу. В сусідній Росії прошарок таких авторів сформувався, в основному, на базі ЖЖ. У нас чомусь так не сталось.

Така ситуація як кіт Шредінгера – і добра, і погана. Погана тому, що блогосфера залишається “без обличчя” – навіть на пафосну зустріч з владою невідомо як відбирати блогерів-учасників, аби вони були дійсно авторитетними. Добра тим, що це місце все ще вільне. Звісно, за місяць і навіть за півроку нікому не вдасться стати топ-блогером та лідером, проте якщо в людини таке бажання є, то в українській блогосфері вона ще може розраховувати на ці шанси.

Третя важлива характеристика – стирання межі між блогами, сайтами та ЗМІ. Якщо три-чотири роки тому я (та й ви) міг ясно сказати, що ось це – блог, а це – вже ні, то зараз однозначно розрізнити блоги і не-блоги стає все важче. Поширеність та доступність платформ (не лише WordPress) зробила таким ж доступним перший крок в інтернет для людей, які в ньому ніколи не були. Тому вони можуть мати блог, але позиціонувати його як сайт або ЗМІ. Взяти для прикладу два найвідоміші навколоінтернетні блоги – Watcher та AIN. Блогові за своєю структурою та походженням, вони ведуть себе як традиційні онлайн-ЗМІ з усіма їх перевагами та, можливо, недоліками.

Соціальні мережі

Дві головні особливості взаємодії соціалок та блогів – це універсальна вимірність та трафік. Лайки, ретвіти, а віднедавна і плюсики гугла стали універсальним мірилом успішності того чи іншого запису. Цей інструмент корисний як для читача – дає зрозуміти, що стаття варта уваги, якщо її порекомендувала N-нна кількість людей, так і для автора, який отримав змогу орієнтуватися, що подобається аудиторії, а що ні. З цього випливає і друга особливість – чим більше вас рекомендуватимуть люди в соціалках, тим більше трафіку з них ви будете отримувати. І якщо у випадку з пошуковиками цей трафік сумнівної якості (прийшов-побачив-і-закрив), то з соцмереж аудиторія йде з конкретною рекомендацією.

Що далі?

Технологія, доступна колись для обмеженого кола “обраних” – блог – тепер відкрита для набагато ширшої аудиторії. Три роки тому слово блогер автоматично позначало тебе в якості як мінімум техно-ґіка та HTML-ніндзі, проте зараз стати блогером дуже просто і легко. Було би бажання та наявність вільних хвилин. Чи станете ви популярним/професійним – це вже вирішувати вам. Шлях до професійності, звісно, не надто легкий, але все ще можливий в українській блогосфері.

Атакуй не атакуй, все одно отримаєш… правду

» ‎ Blogoreader

Ситуація в Росії, що й далі продовжує розпалюватись, яскраво показала вразливість інтернету перед такою безпощадною репресивною машиною, як держава.

У намаганні замести сліди своїх можливих злочинів, а ще більше – у намаганні приховати реальний стан справ, невідомі зловмисники (чи хто там насправді за цим стоїть) атакували 4 грудня сайти провідних російських ЗМІ - Ехо Москвы (echo.msk.ru), журнал Большой Город (bg.ru), онлайн-видання Slon.ru, газета Коммерсантъ та журнал The New Times. Що цікаво, більшість цих ЗМІ далеко не лояльні до нинішньої влади в Кремлі, якщо не сказати інакше.

У намаганні заглушити голос правди влада вирішила діяти масштабно, тримаючи під замком ту інформацію, яка могла б зашкодити іміджу та розхитати впевненість, яку вибудовували роками. Проте, схоже в Москві не розуміють головних принципів інтернету. Якщо 10 років тому такою атакою ще можна було завдати суттєвого удару по свободі слова і справді фактично унеможливити поширення небажаного контенту, то зараз такі іграшки уже не діють.

Інтернет розрісся настільки, що, відрубавши одну голову, на її місці виросте ще тисяча. Соціальні мережі настільки розпорошили, з одного боку, та об’єднали мережу з іншого, що веб доступний в одній і в усіх точках водночас.

Тому правду не вдалося приховати б у жодному разі – навіть, якби “жулики и воры” вдалися до атак на Facebook чи Twitter. З Livejournal все більш-менш зрозуміло: система цієї платформи, все ще популярної на теренах СНД, розпотрошена атаками і не в стані технічно забезпечити безпеку своїх користувачів, хоча керівництво СУПу кожен раз запевняє в іншому.

Казати, що авторам популярних блогів на ЖЖ варто терміново перебиратися на стенделоуни, теж не 100% вірно. Персональний блог, нехай навіть і розміщений на хорошому хостингу, може зазнати ще більш легкого ураження, ніж блог в такій великій структурі, як Livejournal. Єдиним, найбільш реальним виходом в ситуації, що склалася, я бачу саме соціальні мережі. І бажано усі одразу – оскільки сподіватися на демократичність Вконтакте чи Facebook поокремо не варто.

Кінцева мета – це не кількість переглядів чи лайків. Це поширення потрібної та актуальної інформації у якнайбільшому масштабі в стані, коли головні ЗМІ країни мовчать. І я сподіваюсь, що соціальні мережі вже вкотре цього року докажуть свою важливість та зможуть зробити те, чого не змогли традиційні медіа.

За підтримки: Безпека – це дуже важливо, тому детское автокресло купить треба одразу. І рано чи пізно регистрация предприятий стає обов’язковою для всіх бізнесменів.

Децентралізація уваги в соціальних мережах

» ‎ Blogoreader

Головна функція соціальних мереж, як нам заявляють їх автори, – це спілкування людей та єднання їх у віртуальному просторі. З одного боку воно дійсно так – де б ви могли знайти одразу всіх колег, одногрупників, однокласників та просто випадкових знайомих, з якими ніколи б напевно не побачилися у реальному світі?

Проте давайте поглянемо на це під трохи іншим кутом зору. Коли ви заходите на сайт (взяти, приміром, Facebook), то що ви бачите перед собою? Правильно, стрічку новин, сповіщення про нові повідомлення і багато іншого, корисного і не дуже. Але якщо взяти кожен блок і розділити його суто функціонально – чи багато з того, що є на сайті в даний момент, вам дійсно необхідно? Чи треба вам знати, що завтра в Опанаса з паралельного класу день народження? Чи треба вам знати, що Денис з колишньої роботи лайкнув рекламу Імпази? Сумніваюсь Адже зазвичай ви приходите на сторінку з якоюсь конкретною метою – перейти на профіль друга, щоб дізнатися його пошту, оновити статус або прочитати стрічку друзів.

Сторінки соціальних мереж намагаються дати нам усе це одразу. І, хочеться визнати, у них це непогано виходить. Скільки разів ви ловили себе на тому, що за кільканадцяиь секунд після заходу на сайт забували, для чого конкретно ви сюди прийшли? Особисто в мене таке вже бувало, і не раз. А все через те, що сайти сконструйовані з єдиною метою – затримати відвідувача на своїх сторінках якомога довше, змусити його залізти в кожен куточок, поклацати на всі можливі кнопочки. Чим більше він буде там сидіти, тим більше шансів, що він клацне на якусь рекламу, а за день (годину, два дні, тиждень) повернеться і зробить це знову.

Ticker – показує все, що діється на Facebook у режимі реального часу і добряче відволікає від решти сайту

Кожен новий твіт додає цифр у лічильника та перевіряє ваш терпець і цікавість подивитися, що ж там написали нового

Деконцентрація соціальних мереж – це їх намагання залучити своїх користувачів до якомога більшої інтерактивності з сайтом. Всі ці сповіщення, нагадування, живі стрічки – діють гіпнотизуюче на людей. Але варто знову глянути на сайт очима простого користувача, як ви скажете: “а це справді гарно та зручно зроблено”. І будете неодмінно праві.

За підтримки: Одні в чужому місті – не біда, таксі в тернополі підвезе вас куди треба. Навіть якщо поламається – автозапчасти купить, і машина як новенька. Прихопіть і медтехника, якщо раптом стане зле.

Можливості Google+ для компаній

» ‎ Blogoreader

За підтримки: Природа знущається з вас? Нічого страшного, маски для лица вам допоможуть

19 листопада я виступав з короткою доповіддю на Microsoft Blogfest про можливості Google+.

Час, відведений на виступ, налічував всього 10 хвилин, тому було важливо зосередитися на головному. Тому основна тема доповіді була присвячена Google+ та функціоналу Google+ Pages – сторінок для компаній та організацій – які були запущені буквально напередодні блогфесту.

Можливості Google+

View more presentations from Serhiy Pishkovtsiy

Три основні моменти, на які варто звернути увагу компаніям, – це кнопка Google +1, відеочат Google+ Hangouts та кола друзів Google+ Circles. Кнопка +1, роміщена на сторінці бренду в Google+, автоматично додає плюсів і сайту, що відповідає цій сторінці – тому чим краще розкручена ваша сторінка в соціалці Google, тим більший авторитет вона може здобути в очах пошуковика, як наслідок – вищі позиції в результатах.

Google+ Hangouts дозволяє брендам розбавити шар офіційності, за яким вони ховаються зазвичай, і перевести спілкування зі своїми прихильниками у площину неформальності. Такі короткі відеочати зі своїми фоловерами в Google+ почали проводити фан-пейджі Mashable, команди Google Maps та інших компаній. Хотілось би почути про досвід українських компаній у цій справі.

Google+ Circles дозволяє компаніям проводити більш виважену політику щодо взаємодії зі своїми шанувальниками. Оскільки масфоловінг неможливий апріорі, то брендам залишається використовувати цю особливість для того, щоб сегментувати свою аудиторію відповідно до потреб.

Фінальною думкою доповіді є те, що не слід розглядати Google+ як традиційну соціальну мережу (як той же Facebook), а як своєрідний соціальний шар над усіма сервісами Google та оригінальною інтеграцією соціальності у пошукові можливості цієї компанії.

За підтримки: Поки Захарій лежить у Дніпрі, кран-балка сумлінно виконує свою роботу. Дівчата тим часом шукають лазерная эпиляция киев і виглядають дуже гарно.

Соціальні медіа vs. журналістика

» ‎ Blogoreader

За підтримки: Коли у вас проблеми, юристы в украине вам допоможуть

Нарешті знайшовся час опублікувати тут мою презентацію з львівського iCamp 2011, на якому я розказував про взаємодію соціальних медіа та журналістики.

Доповідь почалася з теоретичної інформації та невеликої статистики по трьох найбільш актуальних соцмереж в Україні – Facebook, Twitter i Вконтакте, де зареєстровано 1,5 млн, 200 тис, та 18 млн українців відповідно. Далі пішли вже більш практичні приклади використання соціальних мереж українськими та світовими змі.

Соціальні медіа і журналістика: хто кого?

View more presentations from Serhiy Pishkovtsiy

Як показала практика, ручне ведення Facebook-екаунту є набагато ефективнішим, ніж машинна RSS-трансляція. Особливо це стало помітно після того, як на початку листопада Facebook ввів нову методику аналізу сторінок брендів та організацій під назвою people talking about this. На відміну від банальної кількості лайкерів, вона показує, скільки людей реально поширювали та обговорювали контент з вашої сторінки на сайті.

В якості прикладів вдалого ведення твітеру наводився досвід російської @lentaruofficial, яка з хорошою часткою гумору поставилася до ведення свого твітеру.

Доповідь завершується підсумковою ідеєю: ви повинні бути там, де й ваші читачі – у соціальних мережах.

За підтримки: Отримали нову квартиру – треба купить диван недорого киев, аби хата не пустувала, ну а тоді вже замовити ремонт лифтов – не ходити ж пішки на 10-й поверх.

Bigmir.net скуштував веселку

» ‎ Blogoreader

За підтримки: Проблеми варто довіряти професіоналами – юристы в украине вирішать ваші питання

Сьогодні відвідувачі популярного українського порталу Bigmir.net зайшли на головну сторінку, щоб почитати чогось цікавого (зайти у пошту, побачити новини, перевірити погоду – я не знаю чим на таких порталах зазвичай займаються), і побачили, що сайт нібито зламано.

Вся сторінка була спаплюжена якимись розмальовками, заголовки розділів замінені на “ололо”, а галереї прикрашали різнокольорові мавпи. На весь екран красувався надпис “Скитлз маньяки”, який вів на однойменну сторінку Вконтакте. Вона, в свою чергу, теж нібито була зламана хакерами.

Проте час ішов, а проблема ніяк не вирішувалась. Або хакери виявилися дійсно такими серйозними і страшними, що адміни Бігміра не могли врятувати портал, або… сайт просто вдало торгував своїм обличчям за гроші. І, як згодом виявилось – остання думка була найбільш наближена до реальності. Вірогідності цього факту додавало бездарне відео, зняте українськими горе-сммщиками (часом не тими, що зробили скандал навколо Starbucks?), що аж ніяк не було схожим на погрози хакерів.

В тому, що це реклама кольорового драже, стало відомо ще з одного джерела. Зокрема, ось що написав ain.ua, поки прес-служба Бігміра ~~відморозилась~~ перебувала в невіданні:

[...] на подобную рекламную кампанию Skittles согласился не только Bigmir.net. В ближайшее время аналогичным способом Skittles будет рекламироваться и на других украинских порталах, в частности на Tochka.net и I.ua. Реклама будет висеть по одному дню на всех сайтах-участниках рекламной кампании. Ее стоимость рассчитывалась из суммарной стоимости баннеров на главной странице сайта, и наценки за креатив и нестандартность, которая в среднем составляла 50%. Skittles обслуживается в агентстве Optimum Media.

Тепер давайте порахуємо, скільки ж отримав Bigmir, якщо вірити озвученій методиці оплати. Вартість банеру 300×250 на головній сайту – 55 грн/1000 показів. В день Bigmir відкручує близько 3,7 млн показів. Отже, 3700*55+50%=407 000 грн.

UPD: Як мене виправили в коментарях, головна сторінка відкручує лише 1 млн показів, тому сума буде дещо менша: “всього” в районі 100 тис. грн (за наявності знижок – трохи менше).

Хоча дехто висловив свої сумніви з приводу даної цифри, але ми можемо хоча б знати, що порядок такої реклами – сотні тисяч гривень щонайменше. Зауважу: реклама повинна висіти весь день (!) – тож якщо вам пощастить, ви можете її побачити ще до кінця цієї доби. І хоча в i.ua уже встигли відхреститися від такої реклами, і заявити, що не мають планів подібних розміщень, дана ситуація чудово показує, як глибоко клали на своїх відвідувачів українські портали.

Вони готові не лише наступити на горло своїй гідності, а й переїхати їй обличчя трактором – головне, аби цей трактор був сповнений грошима.

Які результати “рекламного креативу” українських агенцій? А ось які: за 10 годин, впродовж яких це все неподобство висіло на головній Бігміру, учасниками групи Skittles на Вконтакте (яку, очевидно, й хотіли “розкрутити”) стали не багато не мало, а 500 людей. Вражаюча конверсія, чи не так? Це при тому, що добова аудиторія Бігміра – понад 200 тисяч унікальних відвідувачів.

Я думаю, цей випадок пора вносити в підручники з того, як максимально нефективно використати роздутий бюджет клієнта: плюнути в лице не лише собі, а й відвідувачам порталу та сформувати негативний buzz-ефект навколо бренду Skittles. Цікаво, чи буде хоча б хтось за результатами цього фейлу звільнений, чи ринок і далі наповнятиметься “креативізмом” наших горе-маркетологів?

За підтримки: Квартира без меблів виглядає негарно – купить диван недорого киев це те, що вам потрібно. А якщо ще й високо живете, то ремонт лифтов теж згодиться.

По слідах Starbucks Ukraine: будні українського SMM

» ‎ Blogoreader

Минулими вихідними українська аудиторія в соціальних мережах та блогах гуділа, як розбурханий вулик. Половину, а то й більше аудиторії уанету було ображено на мовному ґрунті руками недолугих smm-щиків чи то з України, чи то з Росії, які опублікували пост на сторінці Starbucks Ukraine.

І хоча й досі незрозуміло, чи відкриється омріяний кавоманами Starbucks в Україні, сторінка бренду була заблокована та видалена адміністрацією Facebook. Американський Starbucks, в свою чергу, на своїй справжній сторінці повідомив про це та вибачився. І хоча злощасна псевдосторінка була відкрита знову, на іншій адресі, постало цікаве питання: а чи всі українські екаунти провідних компаній такі “чисті” та “свідомі”?

Цю ідею я вирішив перевірити на практиці. Причина конфлікту з псевдо-Starbucks зрозуміла: автори сторінки спекулювали мовним питанням (спеціально чи випадково), буквально “опустивши” україномовних шанувальників бренду, яких це і розлютило. Цікаво, а якби вони і далі вели сторінку російською мовою, чи скоро б хтось написав, чому вони це роблять?

Давайте поглянемо, якою мовою ведуть свої українські екаунти провідні бренди з-за кордону та України:

До уваги бралися лише офіційні сторінки/групи/екаунти у зазначених трьох соціальних мережах. Я розумію, що вибірка компаній може бути (навіть не може бути, а є) не зовсім репрезентативною – компанії з різних видів бізнесу, різного масштабу тощо.

Проте це відкриває нам очі на так зване “мовне питання”: лише три компанії – Sony Ericsson, McDonald’s i Pepsi повністю ведуть свої екаунти українською мовою. Що найцікавіше, жодна з них не була заснована в Україні.

Чому на це ніхто не звертає уваги? На український МТС або HTC, наприклад? Напевно тому, що вони не афішують своєї російськомовності і не прирівнюють українську мову до суахілі

За підтримки: Не варто економити на власному здоров’ї – дізнайтесь про аппаратный массаж в одессе онлайн. Розкручуєте свій сайт? seo Тернополь допоможе вам у цьому.

Битва за Україну: Google проти Яндекса

Лайкізм головного мозку

» ‎ Blogoreader

Ніколи ще так багато не публікувалося матеріалів про назріваючу революцію, народний терпець і тотальне беззаконня, як за кілька останніх місяців. Причини цьому відомі кожному – ескалація конфлікту наростає з кожною гучною справою та новиною – захоплення ProstoPrint, вирок Тимошенко, абсурдні рішення про переведення часу, ксерокопії паспортів в обмінниках і далі, далі, далі. Продовжувати, на жаль, є куди.

За підтримки: Проблеми з бізнесом та сім’єю вирішать юристы в украине – дізнайтесь про це більше.

Вся ця інформаційна маса знаходить своє відображення в інтернеті – тонни коментарів, замовних і не дуже, тисячі лайків і ретвітів всіх, кому це не подобається. В чому відмінність між Україною сьогоднішньою, і тою, що була років 10 тому? Раніше матюки про владу писали на парканах і в підїздах, сьогодні, щоб висловити свою незгоду з діями влади, навіть виходити з хати не треба. Мільйони українців, озброєних клавіатурами, айфонами та планшетами, змагаються у розмірі їхнього сарказму з приводу посадових осіб. Бійці віртуального фронту, ніндзі твітера та самураї фейсбука.

“Революція на кухні”, яка відбувалася в палких розмовах небайдужих громадян за столом, частково змістилася в інтернет – це ж так зручно! Соціальні мережі, хоч і принесли чимало користі, забрали у нас головне – відчуття реальності. Тепер кожен, хто натисне лайк, і помилується кількістю людей, що зробили так само, може вважати, що це була якась дія, що дійсно матиме вплив на щось. Насправді ж ви не зробили нічого, окрім як збільшили на пару байтів файл на серверах Facebook.

“Як вони можуть, кляті виродки!” – щиро обурюється пані О., коли читає на сайті Корреспондента чергову новину про те, як міліція заарештувала студентів у центрі Києва за їх протести. “Паскуди, коли їм уже буде досить?” – пише у своєму Фейсбуці пан В. після прочитання чергового розслідування Української Правди про те, скільки коштів було вкрадено на будівництві стадіонів. “Ого, він дійсно великий!” – коментує фотографії з Межигір’я пан П.

І таких прикладів по всьому уанету – десятки і тисячі. Чомусь ніхто не може зрозуміти, що віртуальна дія ніколи не замінить реальних справ. Якщо ви вважаєте, що влада – це десь далеко, у Києві, і вас не стосується – то ви самодур. Або самодура.

Про синдром “лайкізму” почали задумуватися – про це пишуть як відомі блогери, так і журналісти.

Нинішня фейсбук-революція у склянці води – без конструктивних ідей, без альтернативної програми, без чітких вимог і готовності стояти до останнього, – є лише випусканням пари. Можливо, якби сім років тому Майдан можна було лайкнути у фейсбуку, замість мерзнути і махати прапорами, все було б зовсім інакше. Спасибо жителям, кажете? І вам спасибо. І пожалуйста.

- пише Отар Довженко, і є на всі 200% правим. Все те обурення, що накопичується під час перегляду новин з Хрещатика, Майдану чи будь-якої іншої точки країни, легко вивітрюється, досить лише натиснути на чарівні кнопки. Полайкали-поретвітили разом з друзями, і на душі хоча б легше. І ніхто не звертає уваги, що часом речі, які отримують найбільші цифри, інколи є звичайним абсурдом.

І що найсумніше – люди впевнені, що їхня віртуальна діяльність дійсно на щось впливає. “Виведемо [xxxxxxx] в тренди, нехай про це дізнається весь світ!” – пишуть палкі твітеряни. Єдине, що корисне ви зробите – це поширите інформацію. Але влада не читає трендів, їй навіть на ваші твітери плювати з вікон високих кабінетів, дорогих автомобілів та розкішних маєтків.

Не чекайте, поки революція вибухне на вулиці. Нехай вона вибухає у вашій голові – будьте готові змінити те, що від вас залежить прямо тут, і прямо зараз. Не скаржіться, що у вашому під’їзді хтось наклав купку, в магазині обдурили, а на дорозі нахамили. “Цивілізована Європа” не з’явиться в Україні, щойно зміниться влада. Хіба ви коли-небудь бачили, щоб піраміду будували згори?

Як налаштувати трансляцію записів з Твітера у Facebook

» ‎ Blogoreader

За підтримки: Не варто економити на власному здоров’ї – купить велотренажер в інтернеті

У час, коли навколо нас оточують десятки, а то і сотні соціальних мереж, доводиться робити вибір – яка з них подобається вас найбільше, і в якій ви будете постити основну інформацію.

Якщо не брати до уваги Вконтакте, який переважно має значення лише для жителів країн колишнього СРСР, то на світовому ринку найбільша увага прикута до Facebook i Twitter. Кожна з цих двох соціалок має свої принципи, відомі уже багатьом користувачам інтернету – це лайки, ретвіти, коментарі, хештеги, і багато іншого. Чимало людей є активними користувачами обох сайтів, дехто ж надає перевагу лише одному з них, хоча може бути зареєстрованим і там, і там.

Facebook => Twitter

В такому разі виникає проблема кросспостингу записів між Фейсбуком і Твітером в обох напрямках. Публікація записів з Facebook-сторінок (саме сторінок, а не приватних профілів) у Twitter є досить проста в налаштуванні: все, що вам необхідно зробити – це зайти на facebook.com/twitter і синхронізувати ваш fan-page і твітер-екаунт. Цікаво, що для такого ж кроспостингу з персональних сторінок у Facebook не придумали нічого. Тому доводиться користуватися збоченими шляхами, такими як Twitterfeed, лишень щоб опублікувати свій FB-статус у Твітері.

Twitter => Facebook

Twitter, натомість, не полінувався і створив офіційний додаток для Facebook. Користувачі можуть прив’язати свій профіль до екаунту у твітері у кілька кліків, після чого всі їх записи будуть поститись у Facebook. Проте цей метод має один, але суттєвий недолік: такий кросспостинг дуже засмічує стрічку у ваших друзів (адже у твітер люди пишуть набагато частіше, ніж оновлюють статуси на Facebook) і фактично немає жодного сенсу. Зазвичай більшість ваших Facebook-друзів і так читають вас у твітері, то ж для чого їм ще одна стрічка?

В цьому випадку хочеться порадити дуже корисний інструмент під назвою Selective Tweets. Бувають випадки, коли твіт, який ви написали, хотілось би оприлюднити і на Facebook. Selective Tweets, як ви вже могли здогадатись з назви, може надсилати у ваш Facebook-профіль лише ті твіти, в яких буде використано хештег #fb. Це значно спрощує задачу кросспостингу – ви самі вирішуєте, що публікувати у Facebook з твітера, а що ні. Встановити сервіс дуже просто – потрібно зайти на facebook.com/selectivetwitter, натиснути Go To App і вказати назву свого Twitter-екаунту.

Після цього все готово до роботи. Запис у твітер:

Перетворюється у запис в Facebook:

Готово! Фільтруйте твіти

За підтримки: Вишуканий ресторан киев у столиці зі смачною кухнею. Не вийшов новий iPhone? Нічого страшного, купуйте чехол для iPhone 4 в інтернеті

#iftwevent – там, де збуваються мрії

» ‎ Blogoreader

Спонсори: Paint.Net – уроки, плагины и учебник с графики, уютные отели Одессы и отдых на море.

Минулих вихідних у Івано-Франківську відбувся вже традиційний для західної України івент під назвою #iftwevent. Подія зібрала кілька десятків твітерян, фейсбучників, вконтактофілів та інших збоченців, які так чи інакше пов’язані з соціальними сервісами

Організація

Перше, про що хочу розповісти – це про надзвичайно високий рівень підготовки івенту. Це відчувалося не лише під час безпосередньо його проведення, а й задовго до того. Особисто мене радували такі дрібниці на сайті Iftwevent, як карта з усіма точками, де проходитимуть баркемп та вечірки, таблиця з детальними даними по потягах та іншому транспорту, корисна інформація про поселення. Хоч це було і не обов’язково робити, проте така турбота була дуже приємна.

Команда організаторів (Анатолій Мельник, Віталій Вітюк, Вадим Приймак, Григорій Михалюньо, Юрій Іваськевич) попрацювала на славу. До початку івенту було готове все – вдало вибрані заклади для доповідей і розваг, неслаба конкурсна програма та розваги. Під час баркемпу біля доповідача за допомогою ще одного проектору виводився потік твітів за хештегом #iftwevent, і це було справді цікаво для обох сторін. Окрім того, майже вся подія транслювалася наживо через веб-камеру і сервіс justin.tv в інтернет.

Баркемп

Описувати кожну доповідь, думаю, немає сенсу, тому коротко відзначу ті, на які найбільше звернув увагу (водночас, не применшуючи значення інших). В перший день доповідей було найбільше. Орест Івасів розповідав про особливу техніку управління часом та підвищення продуктивності під назвою Pomodoro. Тема досить об’ємна, тому думаю варто буде повернутись до неї ще раз і можливо навіть спробувати на практиці.

Орест Попович у своїй доповіді розповів про фінансову незалежність, не лише в теоретичному руслі, а й у практичному. Навіть просте нотування ваших доходів та видатків у Excel може вплинути на це – достатньо мати витримку та пунктуальність в цьому питанні. Олексій Тяжкий підняв “тяжку” для сучасної України тему онлайн-цензури та речі, що супроводжують її. Доповідь породила жваве обговорення різноманітних конфліктних ситуацій між правоохоронцями та інтернет-користувачами. Несподіванкою вечора стала доповідь Ольги Ларіної, яку вона провела… через відеозвернення, оскільки сама не змогла приїхати. Це мені нагадало сеанс Кашпіровського

На другий день особливо порадувала Ангеліна Оверчук, яка розповідала про власний шлях з досягнення мрій. За її словами, якщо ви готові сприймати негативні сторони мрії, то вона достойна того, щоб стати вашою метою в житті. Особисто для себе взяв на озброєння метод Ангеліни – складати якесь завдання на певний період і виконувати його. У когось цей період може бути один день, у когось тиждень. Доповідь Олени Білозерської була більш філософською: відома блогерка розповідала про те, якою виглядає Україна в її мріях. Розповідь непомітно перейшла у політичне русло, і активні дискусії вщухли лише через нестачу часу Завершував другий день Іван Паламарчук, доповідь якого про “твітери-шмітери” дуже органічно фінішувала баркемп і підняла настрій аудиторії.

Розваги

Розважальна частина почалася через дві години після завершення баркемпу в перший день. За цей час твітеряни встигли поїсти, поселитись, причесатись і вдягнути свої dancing shoes

Конкурсна частина відбувалася в арт-кафе Гармидер у самому центрі Франківська. Заклад сподобався своєю атмосферою: таких просторих і затишних кафе мені бракує в Ужгороді. Чи то журливі пісні гурту Ойкумена, чи то природня втома, проте твітеряни трохи розслабились тоді. Але варто було заспівати пісню “Гуцулка Ксеня”, як народ ожив По заслугах отримали і переможці творчих конкурсів, які поїхали додому з цінними подарунками.

Завершення розважальної частини #iftwevent відбулося у клубі Панорама. Не зважаючи на пристойну кількість відвідувачів, організатори нас не підкачали – для твітерян було заброньовано цілих три столи, тож ми змогли всістися разом. І варто було лиш ді-джею увімкнути музику, як всі пішли у відрив Ловити дивовижні погляди оточуючих учасниками твівентів не вперше, а цього разу нас навіть питали, чи це не корпоратив бібліотекарів або якоїсь секти

Все це дійство завершилось грою в боулінг аж під ранок, а наступного дня нас чекав другий день заходу і дорога додому.

Підсумовуючи ці дужебагатобукв, хочу сказати, що будь-яка мрія варта того, щоб ви її здійснили. Це нам довели організатори, які зробили більше, ніж можливе, для того, щоб створити нам неперевершене свято, це довели і учасники, які дискутували з доповідачами, знайомились, приймали вітання з днем народження і відривались під запальні танці. Хочеться, щоб таких душевних заходів було побільше, тому нехай наші мрії збуваються!

Звіти у блогах:

Фотоальбоми:

Відео:

онлайн-трансляція (якість веб-камери)

Радіонет-подкаст з Андрієм Скіпенко, повністю присвячений #IFtwevent, радіо “Західний Полюс”

Відео із враженнями учасників, яке підготував Олексій Тяжкий (oko.if.ua)

Психологія шерінгу, або чому люди діляться контентом в соціальних мережах

» ‎ Blogoreader

Спонсори: Ви можете вигідно купить мягкую мебель в Киеве для облаштування свого помешкання. Після цього можна купити орбитрек і займатись спортом вдома.
Эффективная раскрутка сайта в США, Англии, Канаде, Австралии в компании SEOinUA

Аналітична група з дослідження поведінки користувачів Customer Insight Group від New York Times нещодавно провела трьохфазне дослідження, назване «Психологія шерінгу», метою якого стало визначення мотивації людей, яка керує їх рішенням поділитися чимось з іншими людьми on-line. Розуміння факторів, які стимулюють людей ділитися контентом у вебі, є вкрай цінним для інтернет-маркетологів, експертів з соціальних медіа та бізнесменів загалом.

Перша фаза дослідження включала особисті інтерв’ю користувачів з Нью-Йорка, Чикаго та Сан-Франциско. Друга фаза була представлена веб-панеллю з шерінгом протягом одного тижня. Заключна фаза дослідження включала інтерв’ю з 2500 користувачами, які ділилися коли-небудь контентом в онлайні.

Шерінг – не новинка

Один з учасників дослідження відзначив, що шерінг – не нове поняття, люди завжди ділилися інформацією, думками та ідеями. Як інакше могла передаватися культура? Уявіть старійшин сімейного клану, які розповідають і переповідають інформацію більш молодим поколінням. Сьогодні ми не пов’язані умовностями фізичної реальності (олівцем і папером), інформаційна епоха дозволяє нам ділитися:

великою кількістю контенту
частіше
з великою кількістю людей
швидше

Масштаб змін, які приніс інтернет у цей світ, досі неоціненний. Уявіть, що ті події, які раніше записувалися на папір журналістами і могли передаватися людям за допомогою новин, радіо чи телебачення, зараз можуть бути показані і завантажені в мережу або навіть передаватися «живим» відеопотоком по всьому світу протягом кількох секунд. Інформація надходить у більш чистому вигляді, що дозволяє людям самостійно її обдумовувати.

Причини, через які люди діляться онлайн

У ході дослідження було виявлено декілька основних причин, через які люди ділилися інформацією онлайн. В цілому, ми ділимося, щоб:

дати іншим цінний і розважальний контент
виділитися з натовпу
побудувати і підтримати відносини
самореалізуватися
просувати на ринку бізнес або бренди

Типи людей, які діляться контентом

Дослідження виявило шість типів користувачів, які діляться контентом в онлайні:

«Альтруїсти» – готові допомогти, надійні та турботливі. Багато альтруїстів діляться матеріалами за допомогою e-mail і передають інформацію з посиланнями через різноманітні сервіси. В якості типового альтруїста може виступити хтось, хто надсилає оголошення про роботу своєму безробітному другу чи медичну статтю хворому родичу.

«Кар’єристи» – розумні веб-користувачі, які швидко зрозуміли цінність соціальних мереж. Кар’єристи використовують сайти типу LinkedIn і FaceBook для розвитку професійного профілю і ділових відносин. Деякі з них знаходять роботу через онлайн (контрактні проекти, наприклад) і можуть забути про роботу за графіком, працюючи незалежно.

«Стиляги» – молоді, популярні, креативні і вважають за краще бути на піку технологій. Вони рідше пишуть e-mail листи, надаючи перевагу більш новим і швидким способам спілкування, таким як sms, Twitter чи Skype.

«Бумеранги» - діляться контентом для підняття своєї самооцінки і реакції інших. Озброєні інформацією, «бумеранги» використовують соціальні мережі Twitter і Facebook для публікації філософських питань та коментарів, залучаючи інших користувачів в дискусію.

«Зв’язківці» – творчі, думаючі і розслаблені. Для них характерно планувати за допомогою e-mail і Facebook, збирати знижки в інтернеті і отримувати всі переваги розпродажів та акцій. Подумайте про гроші, які економлять «зв’язківці»! (Але не пишіть смс за кермом, поки шукаєте адресу манікюру за півціни).

«Розбірливі» – думаючі та сповнені знань, вони дуже вибірково використовують ту інформацію, якою діляться. Користувачі, що належать до цього типу, швидше напишуть e-mail або приватне повідомлення, ніж оновлять статус або опублікують пост в соціальних мережах. Ці далекоглядні користувачі розуміють вічність всього, що публікується у вебі і пам’ятають, що кожне повідомлення індексується, навіть якщо ви його видаляєте.

Як заохочувати користувачів ділитися

Якщо ви мотивуєте звертатися один до одного – а не лише до вашого бренду – ви стимулюєте шерінг. Ось кілька порад, які варто пам’ятати, мотивуючи шерінг відповідей, постів та іншого онлайн контенту.

не ускладнюйте
зберігайте почуття гумору
створіть видимість ажіотажу
пам’ятайте, що ви намагаєтеся зробити так, щоб контентом поділилися не один раз. Вам потрібно, щоб ним ділилися знову і знову.

Оригінал – Why do people share online?

А до якого типу ви б віднесли себе або своїх друзів?

FEEDs » Blogosphere

Blogosphere