FEEDs

« Expand/Collapse

Mixa-Blog

January 31, 2012
Тренажер експозиції
» ‎ Mixa-Blog

Ось це реально класна штука для таких фотографів-початківців, як я, котрі хочуть навчитися розуміти взаємозв'язки між витримкою, діафрагмою та ISO і швидко і правильно підбирати ці параметри для вдалих фото.
January 28, 2012
Скупий платить тричі
» ‎ Mixa-Blog

Це я про будь-яку техніку. Колись я пошкодував взяти на 200 гривень дорожчу модель кпк, на якій, на відміну від моєї, був вай-фай, і в результаті отримав цеглину, на якій хіба що книги читати і фото переглядати. Добре, що я фанат усіляких гео-штучок, тож врятувало те, що там був джипіес, який я дуже активно використовував. Але особливо заголовок цього посту стосується фотоапаратів.

Спочатку ти палтиш за мильничку, потім за "наворочену гібридну псевдодзеркалку-ультразум", а потім вже розумієш, що навіть це не допоможе зробити фото, які можна отримати на нормальній камері з повноцінним об'єктивом. Ні, звісно відомо, що заважає плохому танцору, і професіонал і на поганій камері зробить шедевр, як музикант чудово зіграє на лопаті, але всьому є свої межі, і недостатні можливості обмежують творчість і можливість розвиватися, запаковують все у рамки і інколи навіть обривають бажання щось робити, розвиваючи певні комплекси в людині...

Та найбільше, чого мені не вистачає в усих цих дзеркалкозамінниках - можливості керувати фокусом і глибиною різкозсті. Ніяка фотографія не передає реальність так як вона є. Але коли все фото чітке - це більша неправда, ніж коли на фото зроблено акцент на головному, а деталі розмиті.

Це ближче до нашого зору, бо ми не бачимо все одночасно, ми постійно "бігаємо" очима, скануємо, зосереджуючись на певних деталях, а вже наш мозок складає все в одну картинку. І я так люблю цей ефект...
Кому гермафродита?
» ‎ Mixa-Blog

Щастя сьогоднішнього дня! Без двох днів рік як в квартирі живуть равлики Павло і Василь, тоді вони обоє поміщалися на кінчику пальця, а сьогодні ці два гіганти розміром з кулак "опоросились" купою маленьких равличків розміром з горошинку!

Тож, приймаються попередні замовлення на цих чудових створінь! (Умов ніяких не потрібно - пластиковий контейнер, земля, і трішки капустки, моркви чи шматочок яблука раз на кілька днів). Кому гермафродитика?
January 06, 2012
Плагін віджетів для Setlinks
» ‎ Mixa-Blog

На прохання знайомого написав плагін по виводу посилань біржи Setlinks за допомогою мультивіджетів. Так що, якщо ви користуєтеся цією системою, то може вам знадобиться. Детальніша інформація та сам плагін виклали тутечки:

[studio.atlaskit.com]

Якщо користуватиметься популярністю, то може потім на офіційний репозиторій WordPress вдасться викласти.
December 31, 2011
Підсумки – 2011
» ‎ Mixa-Blog

Цікаво, коли ж я перестану страждати фігнею і покину забавки з цими малоінформативними, нікому не потрібними звітами? Традиція, блін..

подія року - Фукушіма

досягнення року - гм...
ну, може я став більш флегматичним і спокійним. Але над емоційністю треба ще попрацювати... Та і взагалі, чи досягення це і чи можна назвати це позитивом - намагання перетворити себе на робота?
upd. 09.01.2012. Згадав! Досягнення року це назвати важко, але темка з плактами в метро - це для мене була реальна така самореалізація, коли сам не віриш що щось можливо, але напрягаєшся і робиш. Якби ж то я напрягався так більше ніж один-два рази на рік, то може і відчував би повноту життя повністю

настрій року - мінливий

зустріч року - А. Ш.

геморой року - переїзд

країна року - Мексика

місто року - Варшава (текст + фото)

слово року - карочє

подорож року - Берлін (ч.1, ч.2)

веб-сервіс року - lingualeo.ru

колір року - веселковий

запах року - не скажу...

новина року - все погано

ржач року - промови з наметового містечка Калашникова під судом, в якому саджали Тимошенко

книга року - "Авантюра", Артем Чапай

фільм року - нема

група року - Kingdom Come

пісня року - нема

фестиваль року - ТрипКоло. "Болото"

жах року - моя англійська

кафе року - Аутпаб

напій року - Женюшин морс з поліських ягід (ну, ті що в болоті ростуть...)

їжа року - французький хот-дог в мережі "Стардогс"

кохання року - "Любовь живет три года"...

транспорт року - європейські поїзди

бренд року - KFC

антилюдина року - фашист в посольстві Австрії в Україні, який вирішує візові питання

мрія на наступний рік - не здаватись, підійматись!.. більше рухатись.. ну, і щоб Кінця Світу не було!
December 15, 2011
Буда + Пешт
» ‎ Mixa-Blog

Перші кроки на платформу будапештського вокзалу Келеті і я розумію - я вдома! Той самий не те що б бруд, але якась невпорядованість і невичурність усього навколо, ті ж самі погляди і, принаймні зовні, ті ж самі люди. Східна Європа!

Ролик в тему

Але за пів години я вже розумітиму, що я помилився. Зовсім ні на що не схожа, космічна мова (неначе китайці розмовляють німецькою) і... схема назв вулиць. Одна й та сама вулиця може насправді бути кількома різними (в нас теж таке є, але в нас принаймні ділять від якогось явного знаку - різкий вигин, до прикладу...) Треба уважно дивитися на друге на слово в табличках з назвами, бо якщо ви шукаєте вулицю Rózsa, то має бути Rózsa utca, а Rózsa tere - то вже інше Зате зручно, що на кожній табличці є стрілочки які вказують діапазон номерів будинків поквартально. Одразу видно, що в даному кварталі по лівій стороні будинки з номерами 9-21, скажімо. Англійську там знають трішки краще ніж у нас, але в принципі не дуже. І ще чомусь там всі банки люблять тулити в свої назви цифру 24, проте я не знайшов жодного відділення, яке працювало б вночі. А обміннники... я вже сказав що з англійською погано, плюс чомусь у всих обмінниках коли бачили мої залізні євро, то починали щось гелготати, подекуди вставляючи єдине вивчене англійською мовою слово - "Сорі" Добре, що картки там приймають в будь-якому гастрономі.

Ось, до речі, вокзал, з кого почалося моє знайомство з містом.

Хостел мій знаходився неподалік того таки вокзалу у типовому "львівському" будиночку з внутрішнім двориком і там прямо в під'їзді cтоять баки зі сміттям (хоч він і переходить у внутрішній відкритий дворик, та все ж запах не дуже...).

Закинувши речі до хостелу, вирушаю на прогулянку містом...

Не міг пропустити такий кадр До речі, в Польші теж бачив рекламу Форнетті, але щоб десь продавалось - то ні. А тут бачив як продавали

Частина міста, якою я рухаюся навмання, намагаючись вийти до води - це вузенькі вулички з одностороннім рухом чи взагалі пішоходні, переповнені туристами, симпатичними кафешками і.. чомусь навколо лише авто з 80-х. Додати до цього описану вище атмосферу старовини плюс трішки захаращеності і дійсно спрацьовує враження, що перенісся на машині часу в період, коли я ще не народився або був дуже малий...

Тут дуже хочу вставити невеличку ремарку, бо я дуже злий на цей момент. Ніколи не користуйтеся мапами, які вам можуть запропонувати у будь-якому хостелі будь-якого міста Європи. Як бачите, в мене вже ціла колекція цих мап в мультяшному стилі з різних міст, і всі вони калічні.

Все промальовано не пропорціонально, видно лише основні вулиці, а замість позначок визначних місць там натикано купу ресторанів і різних послуг. Зовнішній вигляд виправдовує вміст: мапа дійсно схожа на мапу України в Букварі.

Але я таки дістався Дунаю...

...і починаю витирати бруд з набережної колінами, не пропускаючи жодного стовпчика, який хоч трішки може виконувати роль штатива. Бо все, що варто робити у Будапешті (окрім відвідин купалень, про які пізніше) - гуляти вздовж Дунаю.

Наступний день - вже більш довга і тривала прогулянка обома частинами міста...

Турецька купальня Рудаш. Хотів відвідати, але між мною і касиром постав мовний бар'єр...

... і гора навпроти...

..пішов паралельно свої нічній прогулянці, але вже по іншому березі.

У цьому місці є фунікулер, який піднімає на гору з замком Буда, але 40 гривень на наші гроші в один бік - ізвольте! Я краще прогуляюсь - більше побачу.

Тож я пройшов через тунель під горою, і за 10 хвилин піднявся сходами а потім серпантинтом. Паралельно встиг поспілкуватися (питав кращий шлях) з водіями українських туристичних автобусів, що рядочком стояли на серпантині (до речі, там з півтора десятка автобусів десять було з українськими номерами!) і пристати до якоїсь групи туристів з найнятим екскурсоводом, які гордо несли на високій паличці жовто-блакитний прапорець

Чомусь зовсім мене в той момент не цікавило, що це за архітектура поруч, її історія, не хотілося заходити всередину і слухати екскурсовода. Хотілося просто милуватися видами!

Ось це фото нижче клікабельне, якщо що

Поперся в сторону Парламенту, від якого починався інший Будапешт - чистенький і охайний. Від нього вже взяв курс на купальні Сечені, паралельно дегустуючи в маленьких забігайлівках "самсін спешл фром Хангарі" і потім купуючи то все в найближчих по дорозі гастрономах на подарунки.

Нічого не нагадує рекламка?

Отак я дійшов до парку, де мали бути ті купальні. Але спершу я повтикав на фіктивний замок (бо він ніякий не старий, а збудований кажись на початку минулого століття)...

І зацінив місцевий ніштяк (не знаю як називається) - рогалик не то солодкий, не то солонуватий. Смачно!

Порадувала дітвора, яка витворяла трюки на самокатах. Зароджується новий вид спорту. Мене це радує, бо я теж подумую давно де б купити дорослий самокат і стати з перших "продвігатєлєй" цього руху в Україні. Бо самокат на відміну від велосипеда легкий, його можна брати в ліфт, в метро, в маршрутку і на ньому можна значно пришвидшити своє пересування містом.

Не цікава "Площа героїв"...

...і ось я на місці!

Сечені - це нереально великий палац, який насправді являє собою купальні. Всередині купа басейнів з різною температурою води - від 8 до сорока з чимось, здається так. Ходиш, мандруєш з одного басейну в інший. І головна фішка - кілька величезних басейнів з гарячою водою на вулиці! Там є додаткові приколи, як то всілякі гідромасажні фонтани, підводні струмені і навіть штучні течії, що підхоплюють натовп і носять по колу, а також "наводні" столики, на яких деякі постійні відвідувачі грають в шахи. Фоткати, як ви розумієте, я там не міг, тому ось не моє відео

Ну і шо? І всьо! Після водних процедур я вичавлений немов лимон, пофігістично несу свої мокрі плавки в прозорому целофановому пакетику через все місто. Хочеться лише поїсти і пошвидше дійти до вокзалу. Єдине що може відволікти - цікава реклама...

...і чудові затишні міжбудинові дворики...

Отакий от несподіваний кінець опису чудової поїздки!
December 04, 2011
Віденські фотонотатки (частина друга)
» ‎ Mixa-Blog

Тут днями Відень визнали найкращим містом для життя, що нагадало мені про необхідність завершити опис моє поїздки до Австрії, який я почав два тижні тому.

Отже, останнього дня мого перебування у Відні я знову поїхав в Праттер, але не в парк розваг, а щоб відвідати парк Аугарден.

Парків в Австрійській столиці багато (я вже казав що тепер я не вірю в побрехеньки типу "Київ - зелена столиця Європи" і "В Європі вже давно нема стіки зелені як у нас"?), і всі вони надзвичайно шикарні, з палацами і т.д. Але Аугарден - скромний і відносно маленький.

А привабили мене там індастріел-штукенції, які я дуже люблю. В даному випадку це були вишки протиповітряної оборони, збудовані за наказом Гітлера, в яких зберігалися боєприпаси, стояли зенітні установки і де мав ховатися місцевий люд, коли австріяки намагалися збивати наші літаки. Ось вони й до цих пір стоять ці башти серед мирного антуражу бабць із песиками і людей, що пробігають свою вранішньо норму кілометражу.

Ну, як було вже сказано, індастріел - всьо. Тому далі залп з фото двох башт

Хтось таки влучив?

А тепер невеличкий стрибок знову до нічного міста і фотографій, зроблених в попередні дні.

"Рибний макдональдз". Всі страви з рибою та морепродуктами.

Чудове місце - Нашмаркт. По суботах десь тут розгортається величезний блошиний ринок. А в звичайні дні - це просто така собі псевдовуличка (простір між двома вулицями - щось типу бульвару виходить) з купою дерев'яних будиночків. І всі ці будиночки - кафе і різні заклади, де можна перехопити їжі на будь-який смак. Особливо рекомендують тут їсти місцеві сосиски.

Десь під Нашмарктом тече схована під землю річка Вєна (Ну, вибачте, в оригіналі - Vienna, тому називати річку Віднем язик не повертається).

Надидабав виступ дуже крутих брейкденсерів. Було дуже багато всяких захоплюючих моментів, та зняти на відео додумався лише кінець виступу. Але і тут фішок вистачає (дивитись до кінця - там чувак на голові таке витворяє!). Нашим чувакам, що танцюють біль Макдональдсу на Хрещатику ще вчитися і вчитися!

І знову до подій того дня. Одне з каналізованих відгалуджень Дунаю.

Будинок Хундертвассера.

Ось де чутно русскую рєчь! Суцільні туристи.

Косий, кривий, з деревами на даху.

В будинку навпроти невеличкий торговий центр з сувенірами. Власники - німці. Продавці - росіяни. Всередині типу ще одна дастапрімєчатєльнасть - мистецький туалет.

Цікаво, але нічого особливого. Оздобили лише вхід, а сам туалет - звичайні дерев'яні кабінки зі звичайними унітазами. Навіть матюками і посланнями від туристів не обмальовані. Може тому що дорого. 60 євроцентів. До того ж на пропуску - автомат. І кидати треба обов'язково 50 центів + 10. У мене так не було, кинув євро, без решти (гуляти так гуляти!). Потім одна продавщиця в магазині поцікавилася про мої враження від відвідин туалету Я поскаржився на таку систему, вона переповіла це все своїй начальниці-німкені, яка стояла тут таки, а та вже наказала компенсувати мені мої витрати і пригостили мене їхніми цукерками "Моцарт". Схоже, підлизувались і налаштовували до себе, аби я затарився подарунками у них. Але я вже був у звичайних маркетах і знав шопачьом тож просто подякував за цукерки і пішов собі...

Ще невеличка прогулянка містом і...

...Мені щастить з третьої спроби потрапити у ресторанчик, який внесено у всі путівники і рекомендації для туристів. Фігльмюллєр. Тут, бачте, найкращий і найбільший шніцель у Відні. А шніцель, бачте - ще один з символів міста.

Взяв я той шніцель, який "неможливо з'їсти за один раз", наугад вибрав шось із молодого вина і методично за 15 хвилин уплів те все діло, паралельно розглядаючи старовинні фотографії та вивіски на стінах. Справа в тім, що цей заклад, як і багато інших у Відні, як відкрився більше сотні років тому, так і не міняв не профілю, ні назви. Страшно уявити, скільки мільйонів людей з'їли тут свій шніцель.

Це єдина фотка у цьому пості, зроблена не мною. Але оскільки її автор за копілефт, то автора не називаємо

Ось, до речі, як виглядають ці шніцелі. І, також до речі, саме цей дядько мене обслуговував.

Ну а далі я просто пройшовся уже знайомими місцями в центрі, з тією лиш різницею, що був день. Зайшов всередину у собор Святого Стефана.

Do and Co. Незрозуміло, чому навколо нього стільки уваги.

Знову зустріч із Хангом. Мрію і собі колись стати власником такого...

Ще один символ Відня - Моцарт. Цей чомусь без обличчя.

Фінальна екскурсія перед поїздом була на станцію метро Газометер.

Вийшовши з метро можна побачити отакі 4 круглі будівлі.

Це не що інше, як колишний склад зрідженого газу (тепер зрозуміл звідки назва станції метро?), а будівлі всередині пустотілі - вних знаходилися ємності з газом.

Нині ж бочки витягли, а цеглядні "обідки" перетворили на торговий центр. Ось так це виглядає зсередини.

Біля "бочок" - не менш цікаві житлові будинки.

Вже хотів було йти, але на одній зі стін з експозицією про цей ТЦ, побачив щось про гітари

Хотів відвідати в Відні музичний магазин (столиця музики ж!), але якось не потрапляв випадково, а тут, виявляється, є майже цілий музичний супермаркет. Принаймні, такої кількості примочок я ще ніде не бачив!

Думав навіть щось купити але, скажімо так, ціни виявилися не настільки нижчими від наших, щоб я купував те, що не планував придбати найближчим часом.

Останні кадри в місті. Як я зрозумів, "автомат совісті": відкриваєш пакет, береш газетку, а гроші кладеш у спеціальну "копілку".

І ось я знову на місці, де зробив перші кроки Австрією. Перон залізничної станції Філадельфія. Кладовище прямо біля колії. Одразу уявляється, що земля прозора, як на схемах "у розрізі", і видно чиюсь труну. Цікаво, що підпірна стінка нова, її явно робили нещодавно під нову колію. Цікаво, як "зрізали" схил кладовища, чи не було протестів населення. Ніде нема спокою мерцям

Чувак на сусідній платформі вирає психоделічний мотивчик на якомусь щипковому інструменті, схожому на той, що мої знайомі придбали на Лисці.

Ну і, табличка "Не підгодовуйте голубів" - останнє, що я роздивлявся, нудьгуючи в очікуванні мого інтерсіті.

А ось і мій потяг до Будапешту...
November 22, 2011
Blogfest 2011: cвято від Майкрософт
» ‎ Mixa-Blog

У кожного справжнього блоґера, принаймні один раз на рік, є можливість відчути себе на святі: зустріти та познайомитися з подібними собі, з тими, кого раніше знав лише за аватаркою, дізнатися щось нове та просто отримати дозу натхнення та задоволення від спілкування - все починалося з однієї події в 2007 році під назвою BlogCamp. Відтоді назва подій мінялася, але причетні люди, що організовують все це, лишилися практично ті самі. І цього року цим святом для мене став Blogfest 2011.

Офіс компанії "Майкрософт Україна" радісно відчиняв двері відвідувачам (в прямому сенсі - двері відкривали спеціально поставлені для цього мальчіки ) і зібрав кількасот, можливо, найвідомих і, можливо, найактивніших діячів українського інтернету.

Єдине, що засмучувало - ціна на футболки з перших блогкемпів, які тоді розповсджувались безкоштовно. Ми з товаришами так і не зрозуміли, що це за прикол такий (Вірити в те, що хтось дійсно купить футболку за такі гроші не вірилося) і ми вирішили, що це наочна демонстрація бізнес-моделі Microsoft

В холі величезний монітор відображав в реальному часі потік твітів про подію (#msbf).

А ще більший, просто гігантський монітор було під'єднано до ігрової приставки Kinect Xbox 360, яка здатна спостерігати за рухами гравців. Тож, у нас там був бокс, футбол, боулінг і саме веселе - танцювальні змагання!

Тим часом в залі (спочатку одному, який потім розділили на дві частини для двох різних потоків) тривало найцікавіше - доповіді-презентації.

Тренди сучасного інтернету від Максона і Дмитра Шимківа, аналітика про використання соцмереж українцями від Гліба Вишлінського.

Ну і, який же Блогкемп чи Блогфест без традиційної презентації про стан справ в українській блогосфері від Яндексу!? Антон Волнухін був цього разу оригінальнішим ніж завжди і, окрім цифр, демонстрував кльові аналогії сучасної блоґосфери з телефонною будкою, яка сама по собі вже просто нікому не цікава і "з нею щось треба зробити, аби привернути увагу": в цей час всі спостерігали фото телефонної кабінки, зламаної навпіл і знову "зшитої" під кутом 45 градусів

Цифри ж, можна сказати втішають: маємо більше мільйону блоґів, з них 100 активних - тих, що містять мінімум 5 записів, один з них зроблено як мінімум на протязі останніх 3-х місяців (Хоча при цьому кількість активних блогів порівняно з минулим роком зменшилась, раніше їх було 120 тисяч). Щодо мови ведення блоґів теж радісна новина: все більше блоґерів пишуть українською - зі 100 тисяч активних 80 тисяч принаймні інколи пишуть українською.

Крім того, маємо 160 тисяч профілів з України в Твітері. Тут теж прогрес з мовою: за рік кількість тих, що веде свій Тві українською збільшилася ледь не в двіччі - з 29% до 45%, тобто до 75 тисяч. Ууухх... непогано, та?

Сергій Лещенко з "Української правди" ділився досвідом про те, як він використовує блоги у своїй журналістській роботі. Хоча, чесно кажучи, презентація була не те щоб не цікава, але малоінформативна, буває і таке...

Андрій Тимчишин-Валевський, власник магазину ShoeShoe - ось справжній приклад того, як привернути увагу, бути цікавим, запалювати людей та бути джерелом натхнення. Безумовно, найкраща презентація на цьому івенті! В нього можна не тільки вчитися як виступати з презентаціями, а й як робити бізнес і просувати себе в інтернеті всупереч установленим канонам. "Забийте на спеціалістів і правила! Робіть все самостійно! Просто любіть те, що ви робите!" - головні тези, які я для себе виніс. І, дивлячись на успіх його проекту та й на самого Андрія (впевненого, щирого і веселого) не можна йому не вірити...

З того що ще сподобалося і запам'яталося - історія Тетяни Козак з Кореспондент.нет, яка ділилася досвідом запуску сервісу блогів на сайті видання. Схоже, саме на цій презентації я, доконав аудиторію постійними запитаннями спікерам і заслужив звання "главный почемучка события" (зустрів таке в чийомусь звіті ).

А, ну так. Всім, схоже дуже сподобався обід А ще те, що його можна було їсти в от таких от цікавих кріселках.

Все було організовано на висоті! А десерти! Мммм... Правда не всім пощастило доїсти свою їжу з першого разу. Сервіс так активно працював, що не встиг повернутися на секунду від тарілки, як її уже прибрали невидимі і проворні працівники кейтерингової компанії (не фотошоп! )

Після обіду всі намагалися організуватися і провести короткі засідання "клубів за зацікавленнями" ось в таких от гарненьких різнокольорових переговорних кімнатках.

Не знаю, в кого як виходило. В нас не дуже, але було весело.

І схоже саме в цей момент, коли всі були наїджені і розслаблені, самі активні з нас здобували перемогу в квесті "Знайди 9 схованих наклейочок Internet Explorer 9 - отримай ноутбук Samsung!". До цих пір не можу пробачити собі, що провтикав таку шару. Але однією з умов було те, що фото наклейок треба викласти на SkyDrive, а нетбука я з собою не мав, чи є версія SkyDrive для Андроїда не знав. "А дізнаватися, встановлювати, згадувати пароль... - певно хтось раніше це все зробить." - І так мабуть подумала більшість, тому що чувак, який виграв ноутбука, схоже, навіть не мав конкурентів (бо якби вони були, то між ними, по ідеї, мали б розігрувати інші призи). Отакеот

Ну а потім були ще презентації, дискусії, кава, спілкування, призи-призи-призи...

Що ж, це було дійсно Свято! Дякую Максону, Майкрософту і всім причетним та всім тим хто прийшов і був там. Це було супер! Мені сподобалося! Чуєте?!

Правда ж, ми побачимося наступного року?..
Дякуємо Януковичу за Сводобу!
» ‎ Mixa-Blog

Щойно повернувся з Майдану. Все дуже сумно. Може трішки більше тисячі народу, розділені на дві купки. Одна - "праві" ("помаранчеві"), які розказують про те, що Ющ всіх зрадив. Друга купка - орли Калашнкова (хм, Партія Ригіонів порушує собою ж пролобійовані судові рішення?), які, як завжи, перемагають "правих" за звуковим забезпеченням і чутно на весь хрещатик лише проповіді про те, що "Юлька - варофка", "Вор должен сидеть в тюрьме" (що з вуст представників нинішньої влади звучить трішки смішно) і взагалі, причина всіх наших бід - ВОНА...

Багато людей з помаранчевими шарфиками, пов'язками, бантами і навіть зонтами. За 15 хвилин мого перебування там встиг помітити серед звичайного натовпу Положинського, що стояв і про щось розмовляв з Карпою, коли йшов геть то назустріч мені йшли брати Капранови з тими ж таки помаранчевими бантами на піджаках... А ще там до цих пір (з самого ранку) стоїть сектант дідуля, про якого згадала сьогодні вся преса (а московська навіть використала це, написавши, що "На годовщину «оранжевой революции» в Киеве на Майдан вышел только один сторонник Ющенко").

І знаєте що мене порадувало? А згадайте, що було останні два минулі роки на День Сводоби? Хтось виходив кудись? А щоб одягти знову помаранчеву атрибутику? Та це ж було гидко! Зате зараз, завдяки старанням Януковича, люди знову гуртуються, відчувають в собі силу і прагнення до змін, а помаранчевий - це вже не колір огидної партії Зрадників. Це колір нашої з вами віри у власні Сили і в нашу Єдність, в те, що ми можемо бути нормальними людьми і поважати одне одного. Колір нашої Свободи.

Тож, дякую, пане Президенте, за те що об'єднали і згуртували країну!
November 20, 2011
Віденські фотонотатки (частина перша)
» ‎ Mixa-Blog

Пощастило нещодавно на кілька днів опинитися в столиці Австрії. Причина моєї поїздки - окрема і не менш цікава історія. Але, безумовно, головною і самою цікавою для мене була історія знайомства з Віднем...

Познайомитися з містом поближче я вирішив одразу як тільки вийшов з поїзда. Вирішив ідти пішки до центру.

Перше враження (а я спеціально йшов якимись не дуже "центровими" вулицями) - місто собі як місто.

Інколи навіть нудне. Тільки акуратне.

А так, тут навіть афіші такі самі як у нас

Дійшов за годинку-півтори від Філадельфії до Карлсплатц і вирішив десь погрітися та випити кави. Місцева гордість - меланж, не видався мені аж надто чимось особливим. Від лате не надто відрізняється. Хоча я не пробував варіант з жовтком замість молока, але чомусь і не хочеться.

Але треба було вже їхати селитися в хостел, тож на Карлсптлатц я сів метро і поїхав на Хуттельдорф - щось типу нашого київського Голосієво, гарний район серед лісу. І наче й кінець міста і, все одно, недалеко від центру - 15-20 хвилин на метро.

До речі, про метро. Воно просте в користуванні. Не таке, як у Берліні. Можна було б сказати, що таке як у Києві, але це не так. Бо принцип з пересадками там трішки інший, але тим не менш...

Метро там пахне не креозотом, як у нас, а... східними спеціями і м'ясом для шаурми з кіосків з турецькою їжею (в них вони називаються дьонер). Як і у Берліні, метро там безкоштовне без турнікетів. За два дні постійного катання контролерів я не бачив жодного разу. Але на тертій день мого перебування і за дві години до закінчення терміну дії мого універсального 72-годинного квитка на всі види транспорту я таки зустрів його! Контролера! Ну, зі мною йому не пощастило, а от з молодою парою з дитячою коляскою так. Треба було прислухатись до пропаганди!

А ще, що мене порадувало в віденському метрополітені, так це те, що на кожній платформі є, як мінімум, 40-50 надписів з назвою станції! Надписи повторюються через кожен метр на кількох стрічках, забарвлену у колір лінії метро. І такі стрічки є на стінах тунелю з кожного боку і зі стелі звисає кілька рядів інформаційних лайтбоксів довжиною на цілу станцію. Таке точно не пропустиш! (Згадую, як я позавчора на платформі "Героїв Дніпра" не міг знайти "стрілочку" з напрямком руху, яку зафігачили ледь не в тунель...).

Мотувшись у хостел, я повернувся на Карлсплатц аби продовжити знайомство з містом, але чи то я вже був вимотаний за день, чи то місто насторожено до мене поставилося та не хотіло приймати мене і, куди б я не йшов, я не міг потрапити до центру міста, а все повертався до Карлсплатц і Карлскірьхє.

Нічого не лишалось як далі гуляти навмання...

...і розглядати вітрини.

До речі, ще одна радість. У Відні ледь не в кожному кварталі можна знайти продуктові міні-маркети, що не може не радувати (Бо в тому ж Берліні - це величезна проблема).

На тому перший день і закінчився. Та я був наполегливий і наступної ночі знову вийшов на полювання за місцевими "маст сі"

І я таки прорвався!

Опера

Хофбург був під реконцією...

І взагалі, на площах біля більшості визначних місць було розвернуто якісь ярмарки з дерев'яних будиночків, так що нормально сфоткати щось було неможливо.

Додати до цього моє невміння фоткати а також принцип, що неможливо дух та і просто красу надзвичайного гарного і великого місця передати фотографією... До прикладу, мені найбльше сподобалася невеличка площа Міхалєрплатц: надзвичайно там гарно і затишно. Та навряд чи такий висновок можна зробити з моєї фотографії

Та лідер за грандіозністю і отриманими враженнями для мене - не головний костьол Стефансдом у самісінькому центрі, а Ратхаус.

Далі були Марія-Терезієн платц, Музейний квартал, а потім я поїхав на інший берег Дунаю, в Праттер, подивитися на найстріше (і найбільше) в Європі колесо огляду.

Окрім самого колеса огляду там був ще цілий "Діснейленд" - кілька вуличок, відповідно оформлених, з різноманітними атракціонами таких розмірів і висот, яких я раніше ніде ще не зустрічав.

Але, схоже, через те що був звичайний будній день, майже нічого з того не працювало. Колесо огляду зупинилося саме тоді, коли я підійшов до нього впритул і почав думати чи варто витрачати скількись там євро щоб провести найближчу годину в схожому на трамвайнний вагончику на висоті кількадесяти метрів.

Отже, це була доля, але раз вже приїхав, чому б не згадати дитинство? Електричні машинки, якими можна стукатися! І тут мені з цим пощастило. Бо кататися втрьох (а там людей дійсно було мало) геть нецікаво. Але саме в цей момент підвалив натовп підлітків, національність яких я ідентифікував для себе як турки. І тут почалося! Не думав що "несправжні аварії" можуть робити людей такими щасливими! Покатався сам двічі і поспостерігав трішки за виразами щастя і радості на обличчях людей, що каталися потім - це дійсно круто! Почав думати, чому нема чемпіонатів по катанню на електричних дитячих машинках

А потім ми з турками перебралися далі і я вперше в житті катався на карті (набагато дешевше, до речі, ніж у нас, в Києві чи у Броварах).

Дозу щастя отримано, можна їхати спатки. Тим, більше, що наступного дня я повернувся в Пратер, але вже зовсім з іншою метою. Та про це вже в продовженні історії, адже попереду ще півтора дні перебування в австрійській столиці!
November 08, 2011
А між тим…
» ‎ Mixa-Blog

...блогу сьогодні виповнюється 5 років!

Затриматися так довго на одній платформі - це мій особистий рекорд! Дякую LaSet'у за те, що свого часу проявив ініціативу і допоміг не тільки мені, а й багатьом іншим отримати стандалоне-блог та познайомив зі світом WordPress'у!
Понєслась!
» ‎ Mixa-Blog

Іще один Pink Floyd триб'ют в Києві...

То не було жодного, а тут аж два з перервою у кілька днів...
October 21, 2011
Нарешті і в Києві!..
» ‎ Mixa-Blog
September 14, 2011
Авантюра Чапая
» ‎ Mixa-Blog

Артем Чапай. В миру Антон Чап'як. Дуже шкодую, що свого часу не познайомився нормально та не затусив з цим чуваком, коли була нагода (різні антикиєвозабудовні акції і особливо Пейзажка). Я знав лише хто він і шо він, почитував час-від-часу його статті та ЖЖ і пару разів перетинався на тих-таки акціях, тобто знав як він виглядає візуально. А зараз ніби вже й приводу нема...

Колись завантажив його книгу в електронному форматі, та чомусь так і не дійшло діло, щоб розархівувати і прочитати. Але от помітив її ж в паперовому варіанти у дівчини і... засмоктало так шо не передати! Мабуть тому, що цей свій чувак (так, саме "чувак", бо ті, хто не ображається на це слово, розуміють його істинне значення - близька по духу людина, яку розумієш і просто щасливий від того, що ця людина живе на цьому світі), який не соромиться себе і максимально відкритий до навколишнього Світу.

Окрім просто надзвичайного захопливого сюжету і можливості використовувати книгу як гайд по Штатах, Мексиці, Кубі, Беліз та Гватемалі, вона зачепила якусь струну в мені. Думаю, вона мене змінила. В плані того, що я тепер зроблю щось зовсім не так, як би мало бути без неї. Наприклад, перестану придумувати відмазки самому собі, перестану боятися, выдкладати і таки таки відважусь та вирушу, хай без достатньої кількості грошей і всього решта, у Свою Велику Подорож. (Дякувати долі, окрім Артема, грунт до цього готувався впродовж довго часу спілкуванням ще з двома людьми того ж типу, які, прокинувшись вранці, вирішують, що непогано було б махнути, скажімо, до Відня, і того ж дня виходять на дорогу і їдуть. Але це окрема історія )

Ну і, кілька моментів:

кілька днів ішов уздовж Тихого океану.
ніколи не думав, що досі є такі місця:
на кілометри, кілометри й кілометри - нікого.
на світанку найкраще: рожево-блакитні величні хвилі,
білий туман і світле-світле небо.
й уявляєш, що дивишся вперед -
проминаєш Антарктиду і аж десь там -
Автралія, через половину земної кулі.

на березі казкового озера Атітлан розговорився
з мандрівним клоуном. він цілком відповідає
дорослим уявленням про клоунів:
дуже сумний 55-річний чолов'яга з Сальвадору.
ввечері я теж сумний, особливо якщо починається дощ,
а ще не знаю, де ночувати -
і цей клоун здався дуже схожим на мене.

зате вдень я думаю інакше:
у мене є все, що треба для щастя!
казкові краєвиди, вогняні вулкани,
океан, час від часу красиві жінки -
і свобода!
Купаюся голий в океані
й не відчуваю потреби володіти,
щоб насолоджуватися.

***

у Мехіко, бо високо, в січні доволі прохолодно - як у нас наприкінці бабиного літа.

й оце в будинку друзів лежу під теплою ковдрою. в сусідній кімнаті грає чудова музика, читаю один із томів "Історії сексуальності" Мішеля Фуко, а на животі спить чорний кіт.
і я зрозумів, що зовсім не треба, щоб кіт був "мій", щоб диск, книга, ковдра чи кімната були мої, щоб кайфувати. а головне, не потрібно намагатися продовжити цей стан.

момент не треба ловити, ним треба насолодитись і відпустити.

через годину кіт пішов у своїх котячих справах, через дві я скинув ковдру, завтра залишу книгу недочитаною, залишу цю кімнату й поїду далі на північ.

колись я намагався увічнити такий стан, як учора. зі мною жила кицька, цілу зиму читав вечорами під ковдрою - але зараз мені ні трохи не гірше - а здається, й краще. летюча насолода - і перехід до інших справ, мрій, насолод, хай навіть клопотів - вони також життя, смак, запах, дотик.

йду пити яблучний чай із лимоном і медом,
а післязавтра вирушаю в напрямі Чіуауа
(часом транслітерують "Чіхуахуа", але там звуку "х" нема ні хуа

***

останнім часом, я часом
почуваюся старим-старим.
мабуть, коли отак бомжуєш, персональний час тече швидше.
бачиш більше добра від людей -
але й тебе частіше намагаються обЄїбати.
частіше й гостріше відчуваєш красу та щастя -
але й розпач і необхідність термінового долання труднощів.

Якщо читання в електронному форматі - не проблема, то автор люб'язно надає можливість завантажити книгу в різних форматах:
[chapeye.livejournal.com]

До речі, скоро у Антона виходить нова книга, цього разу вже про "кругосвітню" подорож Україною на мотоциклі. Тре буде постаратись потрапити на презентацію, бо я потребую нової дози Чапаєвої прози...
Рецепт “закритого” сайт на WordPress
» ‎ Mixa-Blog

Інколи виникає потреба створити сайт, доступ до інформації з якого мала лише б певна група людей. Зробити це досить легко (хоча варто пам'ятати що це лише свого роду захист від дурня і нема нічого, що не можна зламати, тож домашнє порно власного виробництва чи інші важливі речі в інтернет викладати взагалі не варто ) і ось кілька кроків:

1. Знімаємо галочку в налаштуваннях вордпресу з "зробити мый сайт доступним для пошукових систем"
2. Забороняємо реєстрацію. Так, адміну доведеться вручну створювати акаунти людям, які повинні мати доступ до сайту
3. В шапці теми (можна й по-іншому - залежить від теми) "перекриваємо кисень" незалогінем юзерам за допомогою функцій водрпресу (див. is_user_logged_in) чи просто беремо готове рішення у вигляді плагіну на зразок Restricted Site Access. Тепер сторінки нашого сайту закриті від зайвих очей. Здавалося б, цього достаньо. Але ні. У нас є ще файли, які все ще можна побачити через прямий виклик в адресному рядку. Тож,
4. Відкриваємо .htaccess і після рядка
# END WordPress
дописуємо

1
2
RewriteCond %{HTTP_REFERER} !^http(s)?://(www.)?site.org.ua/team [NC]
RewriteRule .(jpg|jpeg|png|gif|zip|rar|mp3|ppt|xls|cdr|psd|tif|doc|docx|rtf|txt)$ http://site.org.ua/upl/closed.jpg [NC,R,L]

Таким чином, коли хтось намагатиметься зробити запит на файл з нашого сайту, його буде перенаправлено на файл closed.jpg, в якому можна невеличке пояснення.

5. На всяк випадок, в robots.txt пишемо:

1
2
User-agent: *
Disallow: /

Ну, з Яндексом окрема історія. Але раз ви дійшли до цього моменту, думаю, прочитати мануальчик на [robotstxt.org.ru] не стане проблемою.

← FireON Французька булка →

FEEDs » Mixa-Blog

Mixa-Blog