FEEDs

« Expand/Collapse

zymova

January 22, 2012
калина
» ‎ zymova

— Я запаху калини не люблю.
— Та що ти! — засміялась Бора. — Калина пахне чоловіком. Трохи шкарпетками, трохи спермою, трохи чимось невловимим, що не піддається визначенню.
© Галина Вдовиченко „Бора“
January 20, 2012
Joyeux anniversaire!
» ‎ zymova

пишу я це не заради привітань, бо всі хто це читає і так вже привітали. а щоб похвалитись подарунками. от.
найбільший подарунок це звичайно приліт коханого як раз перед цим.
далі великим сюрпризом для мене було привітання від учнів. досі невідомо звідки вони дізнались. бо я точно не казала, і колеги мої теж.

далі вітали колеги, але вже офіційніше))
вдома мене чекав коханий з квітами. ось : )

а на наступний день мене вітали мої дівчатка. хоча нам було важко таки зібратись докупи в силу певних обставин, але ми таки зійшлись. культурна програма плюс звичайні дівчачі посиденьки : ) а оце мої скарби!

дякую дякую дякую всім, що зробили цей день веселим, приємним і позитивним. люблю вас!
January 09, 2012
навсправжки
» ‎ zymova

навсправжки — прислівник, по-справжньому, як належить; серйозно, не в жарт; насправді, справді, дійсно.
Чому наші діти стають тиранами
» ‎ zymova

Міхаель Вінтергофф „Чому наші діти стають тиранами або загублене дитинство“
В анотації до книжки було написано
„Автор дає поради як запобігти цьому і не втратити авторитет в очах дитини. Книжка буде корисною передусім батькам, а також педагогам, тим, кому не байдуже до цієї проблеми.“ Ну власне саме для мене.
Перша частина книжки рясніє прикладами з практики автора, який є німецьким дитячим психіатром. Що мене вразило, що ситуації до болю знайомі. Якийсь навіть камінець з плечей впав, від усвідомлення, що то не українська проблема, а таки загальна. Трохи почала засмучуватись, бо читала читала, а все приклади та роз’яснення, але жодних рекомендацій як діяти та як запобігти. Але все це у другій половині є. Спочатку пояснення чому так стається, а потім поради як уникати.
Власне, так як це рубрика Щоденник читача, то я собі тут занотовую цікаві моменти. Далі саме вони.

***
У нашому позначеному впливами західної культури, орієнтованому на християнські цінності суспільстві образ світу загалом такий, що ми сприймаємо себе як індивідів у рамках більшого суспільства. Допоки такий образ світу сформується у дорослої людини, дитина за нормального розвитку проходить три різні фази, протягом кожної з яких образ світу по-своєму змінюється. Це оральна, анальна та магісно-едіпова фази.
Оральна фаза триває від народження до півтора-двох років. У цій фазі образ світу дитини можна окреслити фразою: „Я є тим, що я отримую“. Це той час, коли важливим є негайне задоволення дитячих потреб.
Анальна фаза припадає на вік від двох до трьох років. Образ світу дитини в цій фазі можна характеризувати реченням: „Я є тим, що міститься в мені або виходить з мене“. У цій фазі дитина виявляє, що може керувати собою і визначати, чи дозволяти комусь із-зовні керувати нею.
Дитину в магічно-едіповій фазі, яка припадає на вік від чотирьох до п’яти років, можна охаректеризувати так: „Я є тим, чим я себе уявляю“. Отож, діти діють за принципом: „Я будую світ таким, яким його потребую“. Діти такого віку мають фантазії, не притаманні дорослим, використовують печі не за призначенням, а так, як їм цієї хвилини зручно.
***
Оптимально розвиватися діти можуть тільки тоді, коли є емоційні стосунки та належний зв’язок з батьками. Діти, що вміють будувати взаємини, вчаться фомувати їх спочатку з батьками.
***
У перші роки життя важливо дати дитині змогу оцінювати відчуття співрозмовника, щоб іх цього врна вчилася розподіляти свої відчуття на категорії. Вирішальним при цьому є те, що дорослий виявляє свої почуття методично. Якщо між дитиною і дорослим виник конфлікт, то реакція дорослого повинна завжди поєднуватися з відповідною емоцією. Якщо це маленька дитина, емоцію за кожним разом слід супроводжувати словами, отже, батьки повинні озвучити, що вони в цю мить сердяться чи радіють. Так само і вияв почуттів дитини повинен мати словесний супровід.
***
Діти прагнуть знань, залюбки вчаться, навіть дістають від цього щире задоволення, вони хочуть швидко рости, якомога інтенсивніше розвиватися. Але їх треба скеровувати. А навчання часто складається з повторювань. Часто це буває нудно, а ще частіше справді втомливо. Це призводить до того, що діти уникають роботи, якщо їх не спонукати до праці.
Дитина ще не здатна свідомо поставитися до навчального процесу. Це означає, що психічні передумови для успішного навчання, наприклад адекватне сприйняття його, треба виробити, й до того ж однаково в усіх дітей. Сама ж дитина не може спокійно слухати, спокійно сидіти, чекати, говорити тільки тоді, коли її викличуть. Усього цього треба вчити, тренувати це знову й знову. Коли першокласник виконує домашнє завдання, поруч мав би бути дорослий, що з любов’ю і водночас впевнено скеровував би дитину, в ідеальному випадку — незворушно. Урешті, було б добре, якби дитина, доки ходить до початкової школи робила домашні завдання під наглядом цієї авторитетної особи, бо в цьому віці вона завжди виконує роботу для когось.
***
Перший тип порушення стосунків: партнерство — дітей виводять з ролі підлеглих.
Другий тип порушення стосунків: проекція — батьки підпорядковуються дитині.
У рамках проекції є два різних ефекти у дорослих:
1. Дитина як лінійка того, наскільки я добрий.
2. Дитина існує для того, щоб мене любити.
Третій тип порушення стосунків: симбіоз — психіка батьків зливається із психікою дітей.
Лише крок відділяє вербальне насилля, що наростає, від застосування фізичної сили.
Такі фатальні ситуації виникають здебільшого в дуже заклопотаних батьків через відчуття безсилля супроти власної дитини.
Сьогодні своїх дітей б’ють частіше люди, котрі самі ніколи не зазнавали насилля від своїх батьків і виховувалися в дуже приязній атмосфері. Такі дорослі можуть удаватися до насилля тільки тоді, коли більше не встановлюють обмежень для своїх дітей, натомість сприймають їх як нефункціональну частину себе.
Дитина, котра застрягла у нарцистичній фазі раннього дитинства та не визнає нічийого керівництва, не вміє зважити, яку реакцію викличе її поведінка. Вона не питає себе, чи не матиме неприємності, коли щось розіб’є, тому просто ламає речі, пропускає повз вуха зауваження і далі поводиться неправильно.
Доки діти не збагнуть, що вони є дітьми, доки їх виховуватимуть як дорослих, тільки не вирослих фізично, доти посилюватиметься небезпека, що суто дитяча поведінка викликатиме ненависть і прийдешнє покоління не зможе вирости психічно здоровим.
***
Якщо дивитися з позиції психіатра, постійне перевантаження дорослої людини веде її до депресії, прояви якої відрізняються від того, що ми класично звикли називати депресією. Це так звана „ажитована депресія“, бо людина на все реагуює з вищою активністю, постійною діяльністю. Це означає стати відкритим і відмовитися від себе. Тоді у стосунках з іншими дорослими майже не залишається місця для того, щоб отримати назад щось на емоційному рівні. Тоді дорослі надають дітям певниї функцій, діти отримують статус помічників, отож дорослі бачать, що вони можуть через дітей отримати необхідну допомогу — емоційне зловживання дитиною. Малюк має право на те, щоб його оточували батьки, вихователі та вчителі, які визначають для нього обмеження і дбають, аби могли оптимально розвиватися його психічні функції, необхідні для життя в суспільстві.
***
Якщо подібні тенденції залишити без уваги і не втрутитися, ми ризикуємо втратити ціле покоління. Діти, до яких ізмалку ставитися як до дорослих, не мають жодного шансу розвиватися так, як мали б. А коли виростуть, не мають шансів бути батьками, що не тільки наділені правом виховувати дітей, а й здатні до цього.
Сучасна людина ризикує загрузнути в егоцентризмі й нарцисизмі та розглядатиме себе тільки з точки зору власних потреб. У результаті вона втрачатиме властивість бути соціальною істотою, перестане бути “zoon politikon”, котрій, за Арістотелем, властивий потяг до спільності у позитивному значенні.
***
Монстрами й тиранами наші діти стали тільки тому, що дорослі поводяться неправильно. Хибно чинити можуть батьки, вихователі, вчителі, дідусі й бабусі, терапевти — всі, хто має вплив на психічний розвиток дитини. Дитина — це лиш носій симптомів неправильного розвитку суспільства.
January 08, 2012
les grandes familles
» ‎ zymova

напишу ще про одне старе кіно.
Величні сім’ї/Les Grandes Familles

в захваті від мови і гри акторів.
фільм 1958 року, режисера Дені де Ла Пательєр. в головній ролі легенда французького кіно Жан Габен
який мужчина

а в молодості

фільм знято за мотивами роману Моріса Дрюона з тією ж назвою, за який він отримав Гонкурівську премію (1948 рік). думаю багатьом Дрюон відомий серією романів „Прокляті королі“. до речі помер він не так давно в 2009-му, як виявилось. і колись був навіть міністром культури Франції.
але далі про фільм. історія про певний період життя однієї з найбільших та найвизначніших сімей Франції. в них і цукрові заводи, і шахти, і мережа газет, і банк. кіно про людські стосунки між батьком і сином, між родичами, між начальниками та підлеглими. кіно про принципи та людську моральність. про те, як важко іноді правильно виховати багатому тату небалуваного сина. і звісно про батьківську любов і про вміння гарно помститись та про вміння гарно кохати.
я отримувала неймовірне задоволення від мови. зараз так мало хто говорить французькою.
а в кінці дуже важко втриматись від сліз. як вона читає той лист. а… я не втрималась і ридала, як маленька.
коротше кінокатарсис можна отримати однозначно.
January 07, 2012
кінодень
» ‎ zymova

Було сумно сьогодні, тому вирішила собі влаштувати кінодень. До перегляду обрала два новеньких фільми. Далі враження від них. Опису не писатиму, хто знімав та хто знімався легко знайти в інеті. отже.

Про що ще говорять чоловіки/ О чем еще разговаривают мужчины

Очікувано гарні та якісні жарти. Очікувано милі розмови. Напередодні нового року, отже, і наявність Нового року у фільмі теж була якось не сюрпризом. Не скажу, що друга частина краща чи гірша. Вона інакша, і це добре. Нові персонажі, в тому числі жіночі додали свого шарму. Але якось трошки сумно в кінці стало. І їх якби шкода, і жінок їх шкода, і найбільше шкода, що впевнена що то все в більшості випадків так і є.

Дівчина з тату Дракона/The Girl with the Dragon Tattoo

Цей фільм як я ще до перегляду знала, не перша екранізація. І тепер я і ту хочу переглянути. Отже, фільм реально тримає в напруженні весь час. Якщо вирішите дивитись, знайте він довгенький : ) Дівчатко, яке сиділо поряд і дико мене бісило, про це чомусь не знало. Її всю другу половину фільму тіпало „Цей фільм колись закінчиться чи ні?“. А ти коли йшла не дивилась скільки він триває?О_о
Ну то таке. Для особливо чутливих дівчат (на як я : )) є кілька неприємних сцен. Реально неприємних. Ну окрім вбивств. Після сцени зґвалтування мене таки трохи тіпало.
Продакт плейсмент Apple надзвичайний. Хоча може то збіг і я упереджена.
Нiколи не палила й не знаю яке вiд того вiдчуття, але десь вже пiсля половини фiльму з’явилось дуже яскраве невимушене бажання взяти десь цигарку і затягнутись димом. Воно моментально зникло після виходу з кінотеатру. Бо там стояв туман з диму курців і мені одразу перехотілось : )
От зараз навіть подумалось, що я б його навіть вдруге подивилась.
п.с. Головна жіноча роль — Руні Мара — актриса умнічка.
December 31, 2011
прийдешній
» ‎ zymova

прийдешній -я, -є.

1) Який настане в майбутньому. || Який здійсниться, відбудеться в майбутньому. || Який з’явиться в майбутньому. || Яким стане в майбутньому. || у знач. ім. прийдешній, -нього, ч. Той, хто буде жити в майбутньому.

2) у знач. ім. прийдешнє, -нього, с. Час, який настане. || Те, що настане в майбутньому. || Майбутнє життя, доля. || Майбутні успіхи, досягнення.
December 29, 2011
а скоро Новий Рік!
» ‎ zymova

наближається те моє найулюбленіше свято, а досі не відчувається що це насправді так.
морозу нема, снігу нема, настрою теж. може звіт напишу і покращиться все : )

рік був доволі важким морально. я б сказала дуже важким. це і великий напряг на роботі взимку, великі переживання щодо певних непорозумінь влітку, хвороба мами і дуже важкий семестр цього навчального року. ніхто не знає чому, але всі сходяться на одному — це був дуже важкий семестр. навіть я сильно перехворіла. ну як для мене то сильно. для мене температурити рідкість, а тут цілих два дні. і щоб голос зникав, то взагалі ніколи не було. а ще цього року коханий був зі мною на цілих три місяці менше

але тим не менш рік був наповнений купою позитиву. цей НР я зустрічала з коханим, і навіть свій ДН відсвяткувала вперше за довгий час з друзями і дуже класно. цей рік подарував моїй дружній компанії ще двох діток Ромчика та Нікіту. збулось кілька подорожувальних мрій: Санкт-Петербург та Франція, та ще бонусом відвідали Прибалтику. О так! Мій закордонний паспорт нарешті втратив цноту від шенгенської візи. Дяка Девіду (він же Володимир) за консультації. І я побачила всіх своїх дівчаток-француженок. Знову ж не обійшлось без Львова, в якому ми розвіртуалились з величезною кількістю народу, який з’їхався туди з різних куточків світу. ну і Карпати, куди ж без них. дяка Тарасу, що терпить наші забаганки. цього разу і друзів витягли. ще раз вибачаюсь, що всіх лише затримувала, мені соромно. а ще я досі звіт не зробила. мабуть вже за два походи разом писатиму))) чому тут дивуватись, я навіть ДН блоґу провтикала : )
що ж ще? багато фільмів та музики, багато цікавих місць в рідному місті, завдяки незмінним компаньйонам Олі та Сашкові. божевільна Країна Мрій під дощем та вечірка в Наталки в стилі лісового шабашу, мої дівчатка і наші дівчачники, багато зустрічей з друзями, нові маленькі янголята-першачки.
ну от переконалась, що позитиву більше і можна закривати рік : )
дякую всім хто зробив цей рік незабутнім! щаслива, що ви в мене є. цілую, обіймаю, люблю.
ваша Зимова ; )
п.с. ялинку прикрасила, подарунки спакувала, звіт написала. я молодець : )
З Новим роком!
December 18, 2011
привітання з новим роком
» ‎ zymova

в мене є одне улюблене свято — Новий рік.
не знаю чому саме, але для мене це єдине справжнє свято, до якого я дуже сумлінно готуюсь і за провевдення якого завжди переживаю.
ну і звісно всіх хочеться з ним привітати. і цього року як і попередні роки, мої учні теж отримують привітаннячка.

сім класів, сім купок : )

отакі конвертики кольорові, які досить легко зробити, хоча і займає певний час

а всередині кілька слів привітання від мене

хай вони схожі, але в кожного буде свого кольору та з ексклюзивним підписом вже від руки : )
October 24, 2011
осінні миті
» ‎ zymova

на певний час я доволі сильно випала з он-лайнового життя, бо на нього реально не вистачало сил і часу. так як з певних причин я зараз не лише працюю за двома спеціальностями, а ще й помічник бухгалтера, домогосподарка, медсестра, кур’єр і все це одночасно. зараз канікули і я можу трошки продихнути, тому вирішила таки підсумувати дещо з останніх подій. далі багато тексту : )

***
маю нових два класи цього року перший та другий. тепер молодшої та середньої школи в мене порівну. дуже тішуся першоклашками. особливо мене тішить одна дівчинка. їй 5 рочків. і наче ще й дитина зовсім. (але хто в першому класі не дитина?) але така умнічка. і ці очі! в них стільки життєвого світла. ну і загалом, всі мої дітки підросли, деякі з них подорослішали і стали серйознішими та ввічливішими, деякі лишились по-доброму божевільними, але таки старшими, деякі зовсім злетіли з катушок. але за два місяці ми таки налагодили всі зв’язки і налаштувались на подальшу роботу. хоча цього року це було якось особливо важко зробити.

***
переїхала в інший кабінет і вже майже його облаштувала. лишилась дрібничка — надрукувати кілька фотографій з подорожей і один куточок ними прикрасити. а так вже стало затишно і комфортно мені. вже навіть придбала „дирчика“ з думкою про майбутні холоди. надто вже там холодно. в кабінеті два радіатори, з яких працює лише один і той слабенько.

***
нарешті відвідала Китаїв. багато чула, давно хотіла, але все ніяк не могла вибратись. і завдяки моїм подружкам змогла це бажання реалізувати (Дякую вам — Танюша та Наталі : )* ). з погодою дуже пощастило. чудова золота осінь, сонячний день. прогулялись, наговорились. а ще були свідками осінньої грози. справжнє диво, яка для осені : )

***
відвідали з друзями перегляд короткометражок — фіналістів Манхетенського фестивалю. В кінці перегляду можна було проголосувати. Мій обранець зайняв перше місце : ) п.с. так я дуже люблю собак!

***
також почали знайомство з театром Чорний квадрат. друзі затягли мене на відкриті іспити в театр. доволі кумедно звичайно дивитись як знущаються з тих людей, але більше мені сподобались самі виступи деяких акторів-аматорів. на жаль їх було не так багато і до кінця ми все ж таки не лишались. проте після цього вирішили сходити і на виставу якусь. дивились виставу „Скамейка“. ідеальне поєднання гумору, життя та сумнощів. підемо на щось ще обов’язково. хочеться тепер на щось з розхваленої серії Да здравствуют спектакли про Это!. мабуть що в листопаді й підемо.

***
змінила зарлатку картку. в два заходи і з додатками))) термін дії вийшов і я як і просить сам банк поїхала за заміною. навіть трохи пізніше ніж казав мені банкомат : ) але! карток досі не було у відділенні. і прочекавши в черзі близько години я лише це і почула. вдруге приїхала за тиждень і знову ж таки черги. це десь так 15-та година дня. відділення немаленьке. і аж 5 столиків, які вирішують проблеми з платіжними картками. з яких як завжди (три роки досвіду з цим відділенням)працюють не всі. цього разу два. черга просувається дуууууууже повільно. бо навіть найпростіше питання (як моє — заміна однієї картки на іншу — нову, вже виготовлену) займає 30! хвилин мінімум. ну мені стало нудно — полізла в твітер. проситала все в ґуґл+. написала листа. ну і досі стоячи в черзі яка за 40 хв навіть не зсунулась написала про це в твітер. миттєво спитали адресу відділення. і буквально за хвилину вилітає з кабінету начальник (я так розумію) відділення і починає голосно виправдовуватись, що все в порядку, черги нема і всі працюють. побігав. вислахав в телефоні вибачення. і таки почав витягати всіх відсутніх за столи. і задіяв на нашу чергу навіть тих, хто цими питаннями не займається. це було страшенно приємно бачити. отже, є результат. але одне в цьому було неприємним. людей з черги він то розсадив усіх. але всі вони стояли ЗА мною, а не перед. і я єдина і далі лишилась стояти в черзі. кумедно.
ну нарешті дочекавшись черги мене чекав сюрприз. цього разу мене знову змусили взяти ощадну картку, але ще й кредитку. знову. це такий пакет у них зарплатний бачте. і без цих двох непотрібних мені карток, саму зарплатну не видають. відмови не приймаються. я б ще побайкотувала, але стільки часу витратила на перебування там, що здалась. ще для чогось зазнімкували з тими картками мене. кредитку я просто не активую. а ощадну закрию одразу після першої ж сплати. це так кумедно звучить — заощаджувати щось з вчительської зарплатні! а я так хотіла обмежити моє офф-лайнове спілкування з банком. єдине тішить — там тепер поряд метро і мені легше звідти вибиратись : )

***
пройшла медогляд. щороку ця чудова подія відбувається за новим сценарієм, і щороку свої приколи. цього року все сталося неочікувано. планували на листопад як завжди, а потім опа! і „з завтрашнього дня у вас медогляд!“. як завжди незручно, бо якби там не казав Андрій, а таки зв’язок між Теремками-1 і Теремками-2 потрібен. топати до поліклініки 25-30 хв. залежно від погодних умов. і здається мені навіть в гарну погоду повільніше йдеться, бо там доволі гарні місця для милування золотою осінню : ) а як виявилось (так я допитала місцевих, бо наболіло) поліклініки на Теремках-1 просто не існує. була дитяча і ту цього року закрили. на ремонт. спочатку. а потім просто не вивели з ремонту і закрили назавжди. от. але все одно і цього року одним днем медогляд не обмежився. виявляється ця одна поліклініка на перші та другі Теремки ще й має таку розкіш як можливість відсутності лікаря то на першій то на другій зміні. тобто не буває такого, що вони міняються. нам то байдуже який лікар проводить огляд, але ж є такі, які працюють лише в одну зміну щодня. і оце на два масиви одна поліклініка з одним лікарем на один профіль?! жахи!

***
інтернет. десь останні тижні два почала повільно падати швидкість. було чесно не до того, тому терпіла. аж допоки вона не впала до того, що навіть сторінку власного ж сайту провайдера не відкрити. перший дзвінок не дав результату. таки дівчатка не вирішують там технічні проблеми. лише раз пощастило. другий дзвінок вже був вдалим. і таки було виявлено, що якісь негаразти на місці й треба майстра. наступного дня він і прийшов. дуже хороший і приємний хлопчик. сам офігів від швидкості : ) виявилось таки мій старенький модем вже відживає своє. ми його і замінили. тепер я насолоджуюсь небаченою до того швидкістю. і подумую над зміною роутера. п.с. сподобалась фраза: „ВОЛЯ заробляє як може!“
п.п.с. тепер вони з собою ще й бахіли мають. тому чемні і не смітять в хаті. во як!

***
ну і з останнього, що в мене сталось — здобуваю досвід перекладу кіно, точніше серіалів. важко ж то як оті балачки вислуховувати. і в певний момент з’являється чітке бажання копнути актора, який нечітко розмовляє)) але цікаво. поки що вдосконалюю майстерність. ще одна тематика на додачу, і ще один тип перекладу в практиці. на відміну від письмового цей складніший, але цікавіший.

***
шановні читачі всього вище надрукованого! будьте здорові та бережіть людей, яких любите! повірте це таки найважливіше в нашому житті!
September 01, 2011
Париж. Франція.
» ‎ zymova

Ну от і дійшла черга до здійснення ще однієї дуже давньої мрії — звичайно ж подорож до Франції. Про це я мріяла з першого дня знайомства з французькою мовою. Тобто більше 20 років. Поки що Париж і околиці, але все одно це було чудово. Хоча і не без пригод.

Прилітали ми в незнайомий для моїх друзів Перший термінал аеропорту Шарля де Голя. Зазвичай це Другий термінал. Але в нас був внутрішньоєвропейський переліт тому мабуть це був Перший.
Політ був чудовим. Я тішилась з першої з миті приземлення на французьку землю. Ми доволі швидко отримали багаж і слідуючи вказівкам друзів проїхались на міжтермінальному метро до Третього терміналу, а звідти дійшли до станції RER B місцевої електрички, якою мали доїхати до містечка в якому живуть друзі. З автоматом я не подружилась, тому купила квиточки в касі. Одразу запишалась собою, бо жодного разу мене нічого не перепитали і я сама все зрозуміла. Навіть через скло))) Пройшли турнікети, спустились на платформу і слідкуючи на моніторі почали чекати нашу електричку. Приїхала спочатку інша, і от-от мала прибути наша. І вже навіть на табло писало, що вона на пероні…але опа іскри…цілі феєрверки в тунелі. Якісь проблеми з електрикою. І ми бачимо нашу електричку, яка стоїть в тунелі. Так ми на неї і не сіли.
На екранчику побігла інформація, що в них поломка. А потім почали всіх виганяти кажучи, що все серйозно на кілька годин. Черги на автобуси нагорі були гігантські. Тому друзям довелось забирати нас машиною.

Париж зустрів нас сильним дощем та холодом. Виявилось в них все літо як осінь.
В перший день ми вже освоїли метро та електрички, втямили як користуватись тими білетиками і що вони нам дозволяють. Ну і почали свою експрес-екскурсію містом.
Першим ділом потопали до вежі. Це було близько 9 ранку. Черга на ліфт нас вразила і ще більше заохотила йти пішки. І ціна менша, і зігрітись можна. Бо був такий зусман)))
Зайшли без черги. Ну майже. Лише перевірка охорони затримувала.
Підйом був не такий вже і важкий. Але на першому рівні нас сильно продуло та намочило. Але потім вийшло сонечко. Другий рівень ми теж подужали. А на третій пішки нізя, а черга на ліфт відбивала будь-яке бажання туди пертись. Власне краєвид кардинально не зміниться, а пару годин часу втрачається. Забили і пішли вниз.

Хотілось чогось з’їсти і випити гарячого. Але логічно, що біля вежі це дуже дорого. Почали углублятись в дєбрі. Ледве знайшли якусь забігайлівку. З’їли по млинцю та каві/чаю. Охрініли від цін навіть далеко від туричтиних святинь і пішли далі. Прогулялись пішли від вежі аж до Лувра.

* серпень не найкращий час для приїзду в Париж — дуже багато туристів. Але в нас не було вибору. Ще в серпні половина всього зачинене: банки, ресторани, інші заклади.
* в центрі міста, а це практично весь історичний Париж НЕМАЄ ПРОДУКТОВИХ МАГАЗИНІВ. купити води чи печивка вам не світить)))

Біля Лувра в нас була зустріч з двома моїми подругами-одногрупницями, які там живуть вже давно. Щаслива зустріч, поцілунки обмійми і т.д.

Прогулялись трошки, вони зробили помилку і таки завели мене до книжкового. І тут все пропало. Я втратила голову. Вмикнулась моя професія в мозку і світ навколо зник)))
Дівчата мені подарували словника. Мрія кожного французького філолога — Le Petit Robert

Щаслива наче величезний слон я погодилась звідти піти. Покищо. Але обіцяла повернутись.
Ми знайшли ресторанчик і сіли обідати. Куштували прийнятні для мого шлунку особливості французької кухні. Але були такі голодні, що світлин цього не маємо))
Лише щасливі личка наївшихся)))

Далі зустріч з Іринкою після роботи і дівчатами біля фотану Saint-Michel
Анюта нас залишила і ми її пробачили. Вона майже мама і їй треба відпочивати. І повз Notre-Dame de Paris пішли в пабчик куштувати бельгійське бочкове пиво.
А ввечері повернулись в Malakoff. Це маленьке містечко під Парижем, в якому живуть мої друзі Іринка та її чоловік JC.

Вставали ми щодня раненько. Бо в нас хоч і відпустка, а в друзів робота. А Ірі до роботи довго їхати двома транспортами, тому ми чемненько тікали з дому рано. Та і в нас було багато чого в планах тому діяли оперативно. На другий день музей d’Orssay
Фотографувати заборонено тому світлин нема. Але вистоявши десь так з годинку в черзі (і це ще мало, бо ми прийшли ще до відкриття музею, за нами була знаааааааааачно більша черга) зайшли всередину.
* в кожному музеї є автомати в яких можна придбати квитки, зручно і швидко.
* в кожному музеї безкоштовно видається мапа та базова інформація багатьма мовами (але ж мені була цікава саме французька. і так я нагребла всього))))
На поверсі з імпресіоністами звичайно ж товпень. Але я не втрималась і до експозицій Моне зайшла двічі. Це щось чарівне. Десь за годинку ми впорались з усім, що нас цікавило і пішли собі. Далі за планом був Версаль і ми швиденько потопали до станції метро. Купили квиточки туди й назад, придбали хавки в метро: сендвіч (довгий таки)+водичка+тістечко=6.5 єврів і поїхали. Їхати довгенько, в дорозі і похавали.
До речі цей день був днем українців в Парижі))) ми їх скрізь зустрічали. То в черзі, то в метро, то у вагоні електрички, то просто сидів поряд хлопець і раптом встає і рідною щирою просить чесненько так: „вибачте, можна пройти?“ і усміхається : )
Приїхали у містечко Версаль. Там же і сам палац. Ну ми ламери не спитали куди йти тому пішли за людьми. (Перед тим правда в Старбакс зайшли, бо мій організм просто кричав як хотів кави. І вона там смачнюча і дуууууууууже велика.) Стали в чергу, вистояли і тіки тоді зрозуміли, що то не сам Версаль. Нам дали карту. Я випросила французькою. Хотіли всучити іншу)))
Пішли до Версалю. А там ввввввввввввввввввввеееееееееееееееееееееееееличезна черга на вхід.

* квитки можна зарезервувати в купити в інеті виявляється і потім стояти собі в окрему чергу для зарезервованих.
Зайшли. Версаль мене зачарував. Тут жодних коментарів лише світлини.

А садочок це казка.

На Версаль з усіма чергами в нас пішло десь 6 годин. З них третина черги. Палац величезний, а садочок безкрайній. Туди треба день мінімум.
Далі поїхали на Montmartre. Зустрілись з Ірою. Догуляли до Sacré Cœur. Він чарівний.

Хоча місцеві і недолюблюють бувати на Монмартрі через публіку, але там би я сиділа і сиділа. Там я вперше відчула — я в Парижі. Бо до цього в мене були одні розчарування в усьому, що я про нього знала, яким собі уявляла. Повечаряли в китайців, подивились як роблять лапшу)))
Побачили Оперу і поїхали додому.
Цей день мені мабуть найбільше сподобався.
Наступного дня був Louvre. Приїхали знов раненько, вистояли в черзі. В черзі ж і поснідали купленим в Старбаксі : )Зайшли і обалділи. Він величезний. Купиили квитки, взяли мапи і пішли в найпопулярнішу частину. Далі світлини))

* фотографувати можна, але без спалаху. Хоча лише азіати цього не зрозуміли навіть з малюнків.
* а ще в тих же азіатів дурна звичка фоткатись на фоні всього. тільки вони робили собі фото: я і Венера, я і Ніка, і т.п.

Вийшли з Лувру години за чотири не менше. Спробували знайти банк та аптеку.

* не міняйте тревелчеки за кордоном. надто дорого і геморойно знайти де. особливо в Парижі в серпні.

Знайшли і аптеку, і обмінник. Догуляли до центру Жоржа Помпіду. Покатались на ексалаторі, пройшлись оглядовою.

Ну і поїхали на зустріч з іще однією подругою. По дорозі вирішили зайти в книжковий. Але чомусь мій провідник завів не туди))) Але таки знайшли і я там трошки задовго пробула. На зустріч запізнились і змінили місце.

* проблема — ліній метро дуже багато, але всередині дуже зручно орієнтуватись, напротивагу назовні неможливо відрізнити вихід зі станції з однієї лінії від іншої, якщо назва та сама.

Зустрілись. Потринділи. Розбіглись.
Пішли гуляти. Догуляли до пабу ще надегустувались бельгійського пива. Це був останній день перед відльотом і ми святкували.
Потім далі гуляли містом. Ще раз догуляли до Notre Dame de Paris але він вже був зачинений. Так що всередину ми так і не зайшли. Шкода.

Далі ще гуляли. Поїли смачнущого морозива і пішли гуляти до метро щоб їхати в Malakoff. Виявилось автобуси там ходять аж до 20-ї))) Нас зустрів JC і доставив додому.

В день від’їзду ми гуляли в містечку. Купили гостинців додому і собі на обід. Прогулялись. Дізнались що зранку в них майже ніде поїсти. Вперше мене не зрозуміли. Я замовила чай. Але офіціант забігайлівки італієць і здається не знав, що то таке))) Ну крім піцерії нічого не було більше.
Другий раз замість мафінів африканка дала мені какао.
Зібрали речі і JC посадив нас на автобус.
В автобусі прємний сюрприз — нас прокатили за рахунок міста))) Добрий водій : )
В аеропорт дістались без пригод. Навіть побачили контролерів в електричках в дії.
Далі реєстрація і чотири перельоти: Париж—Рига—Вільнюс—Рига—Київ.
Так ми побачили не все, але мені вистачило більше ніж треба.
Так мені сподобалось. Так я трошки розчарована і трошки зачарована.
Хочу знов у Францію, але не хочу більше в Париж (ну хібащо на bateau-mouche покататись ввечері : ))

п.с. більше фотографій буде потім на пікасі, а зараз можете милуватись в галереї коханого
п.п.с. ще один пункт зі списку можна викреслювати
Литва.Вільнюс.
» ‎ zymova

З поперднього допису ви вже знаєте, що цього літа ми зібрались у Європу. А конкретніше відвідали Вільнюс (Литва) та Париж (Франція). Тут я викладу свої враження та деякі поради щодо Вільнюса.

Для початку посольство. Саме воно знаходиться недалечко від ст.м. Видубичі. Але в такому закутку, що не одразу і знайдеш. Але кілька хвилин мудрувань над картою напередодні і знайшли легкий шлях.
Виїжджали завчасно, бо не знали скільки в нас займе часу дістатись туди від метро. І виявилось добре. Бо незважаючи на точно до хвилин назначений час для співбесіди, нас зустріла жива черга. Невеличка, але жива. Тому в посольство ми потрапили на годину чи півтори пізніше. Бувалі казали, що раніше назначений час був дійсно часом співбесіди, але наші дикі люди довели співробітників посольства дибільним окупуванням воріт ще з ночі і вони плюнули на це.
Виявляється велика частка людей приходить на співбесіду без необхідних документів: страховка, заповнена анкета, копії паспортів. Але для таких там завбачливо стоїть вагончик з копіювальними апаратами, продажем страховок та іншим необхідним. Але саме такі ідіоти затримують чергу та роздраконюють співробітників посольства.
Так як ми трохи були обмежені в часі довелось робити термінові візи. І після доволі довгої співбесіди нам дали дозвіл на в’їзд і талончик за яким отримати паспорти з проставленими візами після обіду.
До Вільнюса летіли з пересадкою в Ризі. Часу між рейсами було небагато, але аеропорт невеличкий.
У Вільнюс ми потрапили о 1 ночі. Ну і трошки розчарувались — аеропорт був порожній, а з транспорту лише таксі.

* в Києві з аеропорта автобус ходить цілодобово та і в самому аеропорту завжди щось можна з’їсти, бо ресторанчики працюють постійно. у Вільнюсі з цим проблемка. повертаючись ми дізнались, що прокидається аеропорт о 3-4 ранку, але є один кіоск, в якому можна купити каву/чай та сендвіч.
Так як пересидіти ніч в аеропорту не було сенсу, бо все зачинене (принаймні ми так думали, бо побачили лише частину Прибуття), ми взяли таксі і поїхали в готель зі сподіванням, що є номер, в який нас зможуть поселити раніше. Бо в’їзд офіційно був аж о 14-й. Дістались швидко і на щастя змогли розплатитись євро, отримаши решту в літах. За них то ми і змогли потім випити кави та чаю.

* у Вільнюсі дуже легко можна спілкуватись англійською. її розуміють практично всі.

* вночі у Вільнюсі ви окрім таксі більше ніде не розрахуєтесь євро шукайте літи перед поїздкою, може вам пощастить більше ніж нам, ми в Києві так і не знайшли.

В готелі святкували весілля і номерів не було. Ми лишили речі в готелі на зберігання і під шокованим поглядом дівчини на ресепшені пішли гуляти нічним містом.

* Вільнюс дуже добре освітлений вночі і дуже безпечний.

Готель біля дуже великого проспекту тому на ньому було дууууууууже багато закладів. Тільки от працювали вони всі максимум до 3 ночі. Ну а так як літів в нас більше не було випивши кави/чаю пішли гуляти далі.

* якщо ви маєте картку з валютним рахунком, яка дає можливість розраховуватись за кордоном — ви можете зняти літи в банкоматі.

Власне це нас і врятувало від голодної ночі))) Прогулявшись вздовж усього проспекту ми знайшли піцерію, яка працювала до 6 ранку. Там і засіли до світанку. Напилися смачного імбирного чаю, поїли млинців та скуштували місцевого пива.
Зійшло сонце і ми пішли далі. Далі ми обійшли практично все старе місто.

* плюс прогулянок вночі та рано вранці — відсутність людей, і ви маєте нагоду зробити майже ексклюзивні світлини порожнього міста

А ще Вільнюс дуже велосипедне місто. Більша частина мешканців користується велосипедами, а не машинами. Тротуари дуже низенькі, скрізь є з’їзди та велостоянки, і головне — велосипедні доріжки.

Далі ми пішли гуляти і ще гуляти. Але зрештою просто почали вирубатись від втоми та бажання спати. Знайшли кав’ярню і поснідали. Та поковиляли до готелю очікувати поселення. Бо ноги вже реально відпадали, а очі нещадно зліпались.

Нам пощастило і нас поселили на дві години раніше. Тобто о 12-й. Яке це щастя після перельоту та нічних гулянь зняти набридливий одяг та взуття, прийняти душ і гепнутись на ліжко.

Відпочивши пішли гуляти знову. Обід та ширше коло для прогулянки. На вулицях з’являлось все більше народу і вони втратили свою загадковість. Але це не псувало Вільнюс. Ми придбали мапу і самі обійшли усе-усе основне. Купили сувенірів, подегустували ще пива, і звичайно ж ризький бальзам (на згадку про пересадку в Ризі та як ліки для мене, бо я досі була застуджена)))). Повернулись в готель і проспали кілька годин.

Далі нас чекав вечірній Вільнюс. Ми забрели у найдавнішу частинку і почали шукати місце для вечері. В ресторані, який ми обрали вперше наштовхнулись на негатив. Нам довго несли меню. А потім прочекавши хвилин 30-35 офіціанта, щоб прийняв замовлення ми таки пішли. І знайшли інше місце де зі мною хворою панькались дуже люб’язно : ) А ще там грав чоловік на фортепіано дуже гарно.

Повернувшись у свій готель ми одразу вирубились і заснули солодким сном.

Поснідавши зібрали речі і потопали на автобус. До аеропорту можна доїхати звичайним автобусом. Весь транспорт ходить за розкладом і поїздку можна спланувати. Ми дочекались автобуса і поїхали.

* якщо у вас великий багаж він оплачується додатково, бо ви займаєте місце пасажира.

Пообідали і спокійненько пішли реєструватись на рейс. Рейс, який здійснив мрію 20-річної давності : ) Але про це вже трохи пізніше.

← graywolf's lair Микола Стрєбков →

FEEDs » zymova

zymova